Портрет Кобзаря роботи художника Ярослава Пстрака (Видавництво «Русалка», 1913—14 роки).
Жодній земній істоті, за твердим переконанням етнографів, прикарпатці не поклонялися так, як Тарасові — уродженцю далеких Моринців. Його «Кобзар», якого мали ледь не у кожній галицькій хаті, часто замінював Святе Письмо. Тому цитати з культової книжечки Шевченкових поезій тут знали, як «Отче наш». Напевне, завдяки цьому феномену ніколи й не переривався ланцюжок єднання підданих цісарської корони галичан із братами–наддніпрянцями, не затухали іскри боротьби за державне відродження нації.
І чи не найсуттєвіше народній канонізації образу вусатого вуйка в кожусі і смушевій шапці на західноукраїнських землях ще понад століття тому прислужилися поштові листівки — доступний для розуміння навіть неписьменним селянам синтез фотографії, образотворчого та поліграфічного мистецтв. Який це мало вплив на формування національної свідомості, розповідає Валерій Ковтун — директор Коломийського педагогічного коледжу, відомий в Україні філокартист, автор книг «Золота доба коломийської листівки» й «Тарас Шевченко і Прикарпаття» (Із серії «Українське мистецтво у старій листівці»).
— Пане Валерію, завдяки вашим із місцевими колегами старанням Коломия потрапила в епіцентр підготовки до 200–річного ювілею від дня народження Тараса Шевченка. Шостого березня у педагогічному коледжі стартував ініційований вами проект «Слово Кобзаря»: упродовж наступних 200 робочих днів у актовій залі вишу звучатимуть твори Тараса Шевченка. Побачили світ унікальний, упорядкований вами й добротно виданий альбом «Тарас Шевченко і Прикарпаття» та серія листівок–ілюстрацій до Кобзаревих «Гайдамаків…»
— Скільки б ми не перевидавали творів Тараса Шевченка, яких би найхвалебніших епітетів найвищого ступеня порівняння не вживали, поза сумнівом, неможливо переоцінити значимість його постаті для розвою української нації. Зате кожен самотужки чи колективно може продовжувати відкривати для себе нові грані його творчості. Шевченкіана в поштовій листівці — одна з таких добрих нагод. Нині в світі відомо 1200 листівок, так чи інакше пов’язаних із Шевченком. Перша тонована поштова картка з його образом видана у Кракові в 1898 році. Перша кольорова листівка на теренах сучасної України за малюнком Андрія Андрейчика побачила світ ще через два роки у Львові. На ній зображено портрет Кобзаря, хату його батьків у Кирилівці та могилу в Каневі, обрамлені українським орнаментом.
Солідним внеском у світову Шевченкіану стали 147 листівок, виданих на Прикарпатті впродовж 1902—2012 років. Вагому лепту в цей доробок внесли й коломийські друкарі. Заглиблюючись крок за кроком в історію виникнення і розвитку поліграфії на Покутті, я зробив для себе чимало неймовірно цікавих відкриттів.
— І як давно ви захопилися філокартією?
— Уже зо три десятки років. Якось до рук мені потрапила стара, видана на початку ХХ століття, листівка «Вид Коломиї» та перенесена на поштову картку графічна робота коломиянина Святослава Гординського, котрий по завершеннi Другої світової війни емігрував до США і став там відомою мистецькою особистістю. А в себе на Батьківщині за радянської влади він був знаний лише в дуже вузькому колі творчої інтелігенції. Це підштовхнуло мене до пошуків раритетів видавничої справи в Коломиї як надзвичайно важливого в першій половині ХХ століття виду культурної діяльності. Результати досліджень були вражаючі: від 1864–го по 1939–й (тобто до приходу радянської влади) у провінційній Коломиї — хто б міг подумати? — діяло 32 українські друкарні.
Гордістю української філокартії стала видана в нашому місті 1902 року Яковом Оренштайном серія (16 чорно–білих листівок) із репродукціями малюнків художника Опанаса Сластіона, першого ілюстратора поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки», що окремою книжкою побачила світ у Петербурзі. Якщо взяти до уваги, що це розкішне широкоформатне видання вийшло невеликим накладом і коштувало досить дорого, то листівки, навпаки, мали великий тираж і за ціною були доступні незаможнім верствам населення. Популяризації «Гайдамаків» передусім сприяли репродукції Сластіонових ілюстрацій та надруковані під ними на листівках уривки з поеми.
У 1905 році Яків Оренштайн випустив іншу серію з 12 листівок — «Власноручні офорти Т.Шевченка». Як стверджує відомий дослідник творчості Кобзаря Володимир Яцюк, ці листівки були першим і чи не єдиним для галичан джерелом знань про Шевченка–художника.
— До речі, постать Якова Оренштайна, що походив з єврейської родини відомих коломийських друкарів та книготорговців, маловідома широкому загалу, хоча перед цим чоловіком етнічні українці вочевидь мали б зняти капелюха чи не так?
— Багато хто з представників української інтелігенції вже це зробив. Особисто я видав окремий альбом «Україна у поштовій листівці видавництв Якова Оренштайна». Справді, цей талановитий видавець був великим патріотом України. Він друкував і поширював серед населення добротні українські книжки, співпрацюючи з відомими українськими письменниками й науковцями. Об’єднаний каталог його «Галицької накладні» та «Української накладні» нараховує понад 350 видань, з–поміж яких — п’ятитомник Тараса Шевченка, твори Івана Франка, Івана Котляревського, Марка Вовчка, Івана Нечуя–Левицького, Богдана Лепкого, Ольги Кобилянської. Сюди ввійшли також літературо– й мистецькознавчі праці, твори з історії України, словники, атласи, ілюстровані дитячі книжки, кольорові листівки, збірки народних, стрілецьких, маршових пісень, українські гімни.
— Друкарня Оренштайна була, мабуть, не єдиним на Прикарпатті видавництвом, яке сто років тому долучилося до Шевченкіани в поштовій листівці?
— Так, на початку ХХ століття на просвітницькій ниві Покуття активно працювало українське вчительство, видаючи книги, журнали, календарі й листівки. У той час накладом товариства «Взаїмна поміч учительська в Коломиї» видано дві кольорові листівки. На одній зображена Шевченкова хата в Кирилівці, на другій — портрет самого Кобзаря, виконаний відомим галицьким художником і громадським діячем Юліаном Панкевичем. Екзотичну серію з 13 листівок, зокрема 5 нових, не друкованих Оренштайном, за ілюстраціями Сластіона до «Гайдамаків» видав у 1910 році Семен Бурко з віддаленого гірського села Жаб’є (нині райцентр Верховина).
До Шевченківської філокартії належать також листівки із зображенням вулиць, алей, парків, навчальних та інших закладів, які названi Кобзаревим ім’ям. Приміром, на початку 1900–х років у Станіславі вийшла листівка із видом вулиці Шевченка. Через понад століття, в 2007–му, тут видали кольорову листівку із сучасним видом цієї вулиці, зокрема резиденції греко–католицьких єпископів.
До 200–річного ювілею поета Шевченкіана в поштовій листівці, сподіватимемося, поповниться новими цікавими роботами.
Народився 28 червня 1948 року в місті Новоселиця на Буковині. Закінчив Чернівецький держуніверситет за фахом «Математика». У 1971 році розпочав педагогічну діяльність. З 2001–го по нині — директор Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Заслужений працівник освіти і науки України.
Засновник серії «Українське мистецтво у старій листівці» (побачило світ сім культурологічних і краєзнавчих альбомів), проекту «Коломия у світі мистецтва» (6 випусків) та серії «Коломийська бібліотека» (видано 15 книг). Відродив традицію видання в Коломиї видових та мистецьких листівок.
Ілюстровані українські листівки започаткувала серія карток із видами Києва, видана в цьому місті в 1895 році Степаном Кульженком. Дотепер збереглася, помічена поштовим штемпелем 18 квітня 1898 року, ілюстрована листівка, видана в Коломиї накладом Юзефа Аккорда. До речі, Коломию можна цілком заслужено вважати унікальним видавничим центром української провінції, де в 1864 році започатковано світське українське книгодрукування, а в 1865–му — газетярство.
Випуск поштових карток на межі ХІХ—ХХ століть уже було налагоджено по всій Україні, зокрема в Одесі, Харкові, Полтаві, Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Чернівцях, Тернополі, Станіславові (Івано–Франківськ), Мукачеві та інших містах».
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
