Негода не зробила ювілею погоди

17.07.2004

      «Такий дощ, шкода, не пощастило Павлу Михайловичу з ювілеєм», — думала я, зіщулившись  підбігаючи до Будинку кіно. Та коли побачила в холі статечних чоловіків у вишиванках, хористів у чорних костюмах, на сходах і поверхах людей, що поспішали вітати Мовчана, стало зрозумілим, що ніщо не може завадити привітати хорошу людину. Авторський вечір Павла Мовчана, який зрежисерував Сергій Архипчук, як і можна було передбачити, був зосереджений на слові: вірші ювіляра у власному виконанні, під джаз і бандуру, під музику Станковича, у художньому виконанні читців, роздуми Павла Михайловича про мову як космічне явище, міні-фільм присвячено цій же темі, виступи друзів — Дмитра Павличка, Івана Драча — все оберталося навколо ідеї, яка стала покликанням цієї людини. До того ж Павло Мовчан не тільки «на папері», в творчості — поезії, публіцистиці, перекладах, критиці — культивував рідну мову, він як ніхто багато зробив для захисту української мови в парламенті, в суспільному житті, в діяльності товариства «Просвіта», яке послідовно і жорстко захищало і захищає духовні права й інтереси українців.

      Це недосліджене явище, коли в 90-х минулого століття українські літератори масово пішли в політику, і на сьогодні виглядає феноменом. Як складно поету займатися прагматичною і «економічною» політикою, і як важко політику перевтілюватися у справедливого і тонкого поета. Про це не задумуються колеги під куполом і навряд чи враховують у Спілці письменників, виміряти цей тягар може лише та «шкіра», на яку доля наклала таке  двояке випробування.

      У Павла Мовчана багата біографія: вчився в Київському університеті, закінчив у Москві Літінститут імені Горького, Вищі сценарно-режисерські курси, працював токарем, диспетчером, начальником гідрометеорологічної експедиції АН СРСР, журналістом, перекладав Г. Метевосяна, В.Распутіна, Ю.Марцінкявічуса, М.Каріма, написав кіносценарії «Наш дім», «Зозуля з дипломом», «Незручна людина», писав   вірші для дітей, за «дорослу» поезію у 1992 році отримав Державну Шевченківську премію. А оскільки його «скіфської, половецької, хозарської і ще чортзна-якої енергії»(цитую Івана Драча) вистачає на всі сфери життя, то у Червоному залі Будинку кіно зібралося багато різних людей із різних кругів: політики — Юрій Костенко, Ігор Юхновський, Іван Зєць, Валерій Асадчев, письменники — Іван Драч, Дмитро Павличко, Марія Матіос, Софія Майданська, Ярема Гоян, і всі інші свідомі українці. Іван Заєць подарував ювіляру від «Нашої України» чималу коробку, Ігор Юхновський — свою «Квантову механіку», Дмитро Павличко передав два фотоальбоми від відомого львівського фотохудожника Василя Пилип'юка, один із них про відомого львівського композитора Миколу Колессу, якому виповнилося 100 років. Очевидно, з натяком. До речі, забула відзначити ще одну важливу річ: ювіляр у чудовій формі.

  • Мор людей

    На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>

  • Штани з протертими колінцями

    «У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>

  • Науково необгрунтоване хуліганство

    Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>

  • От собака!

    Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>

  • Економічний Нобель знайшов своїх героїв

    Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>

  • Вранці — вибори, через місяць — результати

    У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>