«Не міг дозволити, щоб донька закінчила школу без мами»

08.02.2013

Учора в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова урочисто відкрили новий блок трансплантації інтенсивної нефрології. А сьогодні очікується ще одна неординарна подія. У рамках науково–практичної конференції, присвяченої проблемам спорідненої трансплантології, тобто пересадки органів від рідних людей, відбудеться майстер–клас у виконанні знаменитого білоруського трансплантолога Олега Руммо. Того самого, який, за повідомленням президента сусідньої держави Олександра Лукашенка, успішно пересадив печінку одному з керівників ізраїльської розвідки «Моссад». До того ж цю операцію демонструватимуть на великому екрані, тож побачити процес пересадки люб’язно запросили і всіх бажаючих журналістів, окрім, звісно, слабкодухих.

Для показової операції, у якій також візьме участь головний трансплантолог України Олександр Никоненко, відібрали дві подружні пари. Причому в однієї жінки ситуація особливо складна — після діалізу в неї видалили обидві нирки. Інша хвора — теж жінка. В обох випадках поділитися здоровими органами з дружинами згодилися чоловіки. На якій із пар зупинив свій вибір для проведення майстер–класу білоруський фахівець, до останнього моменту журналістам не повідомляли. Але запевнили, що жінці з пари–дублера операцію зроблять наступного тижня, правда, без демонстрації на відео і руками вітчизняних фахівців.

 

Життя з однією ниркою — повноцінне

Днями у дніпропетровському інформагентстві «Дніпро–Міст» розповіли зворушливу історію родини сільських учителів з Дерезуватого Синельниківського району Любові та Олександра Гусарових. Як повідомила жінка, проблема з нирками у неї виникла ще в семирічному віці. Але особливо хвороба загострилася після того, як жінка завагітніла. Коли народила дитину, ситуація покращилася: жодного дискомфорту хворий орган не завдавав. А потім Любов відчула, що хвороба повернулася. Коли звернулася до лікарів, ті приголомшили своїм вердиктом: потрібна трансплантація нирки. Іншого виходу, запевняли вони, немає.

У відділенні нефрології відразу поцікавилися, хто з рідних Любові може стати для неї донором. Групу крові зі своїм чоловіком Олександром вони мали одну. Тож він навіть не вагався: «Я готовий стати донором». Люба відмовляла чоловіка до останнього. Однак той залишався невблаганним: «Це моє рішення».

Тепер же, коли всі труднощі позаду, Олександр зізнається, що не міг дозволити, аби їхня донька, яка цього року закінчує школу, стояла на останньому дзвонику без мами. Чоловік розповідає, що після добровільної втрати нирки він поступово повертається до звичного ритму життя. Навіть потроху став займатися (операцію провели влітку) своїми улюбленими видами спорту — футболом, волейболом, пауерліфтінгом.

Любов Гусарова зізнається, що теж у цілому живе нормальним життям. Правда, харчування довелося скорегувати: намагається обходитися без смаженого, солоного, жирного...

Презумпція, що рятуватиме

Як запевнив лікар–трансплантолог Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова Максим Кутовий, людина з пересадженою ниркою може жити 20, 30 і більше років. А ось при діалізі (зі штучною ниркою) тривалість життя не перевищує 10 років. Та й життя таке — не в радість: хворі зазвичай «прив’язані» до місця проживання, часто навіть iз міста виїхати не можуть, адже регулярно змушені проходити процедуру діалізу.

Заступник головного лікаря клініки імені Мечникова Юрій Скребець унікальною вважає не саму операцію з пересадки нирок, а те, що пацієнтові зберегли повноцінне життя до того, як постане проблема діалізу. І в цьому головна визначальна особливість. Якщо чекати нирку від трупного донора, що загине в результаті нещасного випадку, то можна й не дочекатися. Отож значно надійніший шлях — пересадити здоровий орган від когось iз рідних.

За словами Юрія Скребця, в Україні нині здійснюють до 100 трансплантацій на рік. Потреба ж у таких операціях перевищує 4000. Отож близько 3900 пацієнтів змушені проходити процедуру діалізу, продовжуючи своє життя на певний період, або й узагалі гинуть.

Головним поштовхом для прориву в цій украй невтішній ситуації можуть стати зміни в українському законодавстві, які давно назріли. Адже в нашій державі на сьогодні існує, так би мовити, презумпція незгоди. Тобто коли раптово гине пацієнт, то без згоди його рідних і дотримання цілої низки юридичних формальностей ніхто не має права видалити в нього орган.

У тих же країнах, де прийнято презумпцію згоди, кількість пересадок дуже велика. І зовсім не обов’язково це стосується дер­жав з високим рівнем розвитку медицини. Та ж Білорусь тут є вельми показовим прикладом. І коли вже їхній фахівець, хай і головний трансплантолог країни, проводить для нас майcтер–клас, то це, погодьмося, вдаряє і по честолюбству українських медиків.

На тлі такої в цілому не надто втішної картини дніпропетровські медики в трансплантації нирок нині тримають першість в Україні. Тут на сьогодні зробили найбільше операцій з пересадки нирки від близьких родичів — дев’ять, з яких сім — минулого року. Донорами були чоловік, дружина, батько, брат. Отож можна говорити про набраний доволі пристойний темп. А значить, настав час для нового якісного прориву.