Теленяня — Мері Поппінс чи Фрекен Бок?

08.02.2013

Батьки кожної дитини більшою чи меншою мірою змушені вникати у те, що «телеящик» показує для неповнолітніх глядачів. Уже не перший рік особливого розмаїття на доступних у нас каналах не спостерігається. І навіть «Телетріумфом» за минулий рік як найкращу дитячу програму безальтернативно нагородили проект Першого Національного «Школа юного суперагента», який навіть ведучий Валерій Чигляєв називає сімейним. А насправді це дещо дивні 20–хвилинні моновистави, де розповіді ведучого, скажімо, про чищення зубів, пересипані кадрами з радянських фільмів «Операція «И» та інші пригоди Шурика» та «Іван Васильович змінює професію». Основним контентом на ТБ для дітей лишаються мультфільми, на які дорослі і діти дивляться різними очима.

 

Мораль і право

«За результатами звернень громадян об’єктами аналізу та дослідження Національної комісії у 2012 році стали мультфільми «Сімпсони», «Гріффіни», «Футураму», «Південний парк», японські «Аніме», «Телепузики», «Покемони», «Спанч Боб» та «Шрек», «Маша та Ведмідь», «Лунтик» як такі, що, на думку громадян, пропагують жорстокість, насилля, брудну лайку, різні збочення та поширення порнографії», — це рядки з офіційного звіту Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК). Попри «думку громадян», аналіз та дослідження Нацкомісії українські телеканали регулярно тішать дітей названими мультиками. Та ще й до останнього адаптували їх українською мовою. Причому доволі якісною.

Скажімо, «Мультик iз Лунтиком» регулярно показує канал «ТЕТ», і батьки малолітніх дітей вдячні за це мовнику. Хтось конкретний не скаржиться на згубні впливи кумедних героїв, що допомагають розібратися, що таке добро, чому треба ділитися і не бути жадібним. «Новий канал» періодично демонструє мультсеріал для сімейного перегляду «Пінгвіни Мадагаскару», герої якого зовсім не граються в мирні ігри, а показують приклади щонайменше поганої поведінки. До речі, стосунки короля лемурів Джуліана з іншими лемурами можуть виглядати як натяк на одностатеві. Але це вже справа батьків — відповісти на всі запитання свого «чомучки», якщо вони у нього виникнуть. В ефірі нішового «Q–TV» відтинають голови своїм ворогам юні мутанти черепашки–ніндзя. А якщо переглянути щоденну програму дитячих каналів «Піксель» та «Плюс–плюс», належних, відповідно, до груп «Інтер» та «1+1», то знайдемо там не лише «Машу i Ведмедя» та «Смішариків», а й мультсеріали про пригоди інших, зовсім не комедійних героїв. Котрі здебільшого озброєні, небезпечні та готові пролити ворожу кров. І тут можна згадати слова Наталії Гузєєвої, киянки, яка багато років прожила у Німеччині, «мами» радянських мультяшних Капітошки та Пєті П’яточкіна: «З дітьми треба говорити, обговорювати, пояснювати». Якщо ви повністю переклали виховання своїх доньки чи сина на телевізор — дійсно, лишається небагато шансів мати адекватну дитину. Варто нагадати, «теленяню» лікарі навіть для найстарших підлітків рекомендують допускати не більш ніж на 1,5 години.

«Ескімоска» претендує на премію імені Лесі Українки

У ранковому ефірі «Плюсів» щодня по буднях уже кілька місяців iде мультсеріал «Ескімоска». За п’ять хвилин, що триває кожна серія, на екрані не відбувається практично нічого. Герої — милі, добрі, неговіркі та досить неквапні. Є спокуса визнати: саме через це «Ескімоска» вже за короткий час після прем’єри підвищила показники «свого» каналу. Проте є об’єктивніше та логічніше пояснення: історія про дівчинку–ескімоску та її друзів анонсували свого часу як продукт саме національного, українського виробника, чи не перший зразок вітчизняної 3D–анімації. Логічно, коли українці дивляться своє. Власне, через це «Ескімоску» як приклад успішної вітчизняної мультиплікації у січні цього року висунуто Держкомтелерадіо України на здобуття премії Кабінету міністрів імені Лесі Українки. Її присуджують за літературно–мистецькі твори для дітей та юнацтва. У переліку робіт «Ескімоска» виявилася єдиним мультфільмом.

Тут виникає побічне запитання: а чому українці, освоївши тривимірну анімацію, не придумали для дітей персонажа, ментально ближчого маленьким українцям? Скажімо, в сусідній Росії давно вже «приватизували» трьох богатирів, і тепер Ілля Муромець, уродженець давньої Чернігівщини, — російський національний супергерой. Або так: якщо вже розповідати маленьким українцям про ескімоску, то хай би вона опинилася в незнайомому для себе середовищі — в українських реаліях. Та адаптувалася б до них. А її українські мультиплікаційні ровесники демонстрували всі ознаки нашої оспіваної гостинності. Зрештою, тема мультикультурності й толерантності, порушена в такому мультику, могла б мати серйозний виховний момент.

Але наразі не будемо заглиблюватися в такі розважально–педагогічні хащі. Говорячи про сам факт ранкового показу милої «Ескімоски» в ефірі популярного телеканалу, варто відзначити безперечний позитив: кожна серія невеличка. Це не конфліктує з рекомендаціями лікарів стосовно того, скільки часу на добу дитина мусить проводити перед телеекраном, аби не зіпсувати зір. Про такий дуже важливий момент батьки здебільшого забувають.

Між іншим, у радянські часи дитяче телебачення пропонувало досить обмежений вибір програм. Але при цьому не було цілодобовим: юним глядачам пропонували 10–хвилинний мультик вітчизняного виробництва, українського чи російського, 15–хвилинна «Вечірня казка» та раз на тиждень — година «Катрусиного кінозалу» або збірки «Мультфільм на замовлення». Все це дійсно контролювали на різних рівнях, аби дитина не отримала непотрібної для себе інформації та не сиділа біля екрана довше, ніж слід. Тепер же не надто відповідальні батьки, аби чимось зайняти своїх чад, можуть не відганяти їх від телевізора хоч з ранку до ночі — від вибору мультиків, особливо якщо є можливість дивитися кабельне чи супутникове телебачення, рясніє в очах.

Про світосприйняття сучасних вундеркіндів

Чи є альтернативою сучасним іноземним мультфільмам «добрі радянські»? Однозначно, ні. Серед них дійсно багато достойних, але вони часто нинішньому поколінню не цікаві, бо діти хочуть бачити різноманітне життя: з немодельною Фіоною, дивними Сімпсонами, а не лише пташок, що співають, Мойдодира і піонерів. І більшість нинішніх хлопчиків i дівчаток у змозі самі розібратися, що в мультиках та дитячих програмах до чого, та зробити загалом правильні висновки, отримавши при цьому позитивні життєві установки, навіть державницькі.

Так, зовсім недавно мій 9–річний син вразив мене доволі дорослим громадянським висновком: «Шкода, що в нас поки нема демократії. Але за неї треба боротися». Виявляється, подібні думки сформувалися у дитини після тривалого систематичного перегляду... «Черепашок–ніндзя» на «Q–TV» та серіалу «Зоряні війни» на каналі Cortoon netvork. Герої там поборюють сепаратистів, людиноненависників, інших монстрів та загалом — світове Зло, яке, незалежно від ідентифікації, несе людству тиранію та диктатуру. Іншим разом хлопець почав пропонувати різні варіанти виходу з кризових та складних ситуацій, пославшись на те, що саме так мислять персонажі серіалу про Спанч Боба.

А якось, дивлячись на «Пікселі» старий, радянських часів, випуск дитячого гумористичного журналу «Єралаш», він побачив сюжет про безграмотне татуювання. На екрані підліток помилився, пишучи на грудях товариша слово «щастя». Правда, писав він, звісно ж, російською. І «щастя» у нього вийшло замість «счастье». Моя дитина подивилася і цілком щиро запитала: «А в чому помилка?»

Не бачить проблеми в тому, що його син дивиться адаптовані українською мультики про черепашок, які ведуть боротьбу за справедливість, відомий український поет Юрко Позаяк, доросла людина, філолог за освітою та батько двох дітей. Про це він написав навіть на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.

Українським дітям катастрофічно не вистачає на телеекранах одного — сучасних вітчизняних мультфільмів. Добра та неконфліктна «Ескімоска» — це прекрасно. Але матрицю дитячого світосприйняття треба заповнити й українськими анімаційними героями, які б знаходили вихід зі складних ситуацій в українському контексті.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>