Що воно таке, шиітаке?

Ці гриби у природі ростуть на мертвій деревині широколистяних порід дерев на Далекому Сході, у Китаї, Кореї, Японії й інших країнах Південно–Східної Азії. Шиітаке можна знайти на дубах, грабах, березах, кленах, звичайних і карликових каштанах та дереві «шиі» — зрозуміло, звідси й перша частина назви. Слово стає зрозумілим повністю, коли дізнаєшся, що у Японії «таке» — це не що інше як загальна назва грибів. У Китаї ці гриби називають «шианг–гу» або «хоанг–ме». «Капелюшок» шиітаке може бути у діаметрі від 5 до 20 см, його колір — від жовто–коричневого до темно–бурого, дозріваючи, гриби жовтіють.

Уже не один рік шиітаке вирощують поза природними зонами розповсюдження. Цей гриб є найпопулярнішим серед інших, штучно вирощених. На смак він — щось середнє між нашим білим грибом і печерицями. Лікарі шиітаке порівнюють із женьшенем, бо він містить елемент — полісахарид лентинан, який, збільшуючи продукування Т–лімфоцитів, зміцнює імунну систему людини. А ще цей гриб насичений вітаминами групи В i D (їх більше, ніж у печінці тріски). Це особливо важливо для вегетаріанців, яким завжди не вистачає вітаміну D. У шиітаке амінокислот більше, ніж у сої, квасолі, каштанах і кукурудзі, загалом їх 18.

Якщо є можливість регулярно їсти страви з японсько–корейськими грибами, це позитивно вплине на нервову систему і загальне самопочуття, додасть чоловічої сили, нормалізує тиск. Шиітаке покращує продукування інсуліну і знижує рівень цукру та холестерину у крові.