Українське кіно переживає свій прокатний ренесанс. Принаймні так стверджує плеяда вітчизняних режисерів, що засукала рукава і власноруч це кіно воскрешає. В 2012 році таким першопрохідцем українських кінотеатрів став Іллєнко з полотном «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». І хоч за підсумком прокату стрічка не відбила власного бюджету, та першу цеглину, як кажуть, закладено. У 2013 році в прокаті має з’явитися одразу кілька українських фільмів, повністю або ж частково профінансованих державою. Першим українським на прокатній ниві, що зростає на західних касових хітах, мусить стати фільм Валентина Васяновича «Звичайна справа». Його можна буде побачити в кінотеатрах з 7 лютого.

На жаль, з гумором у сучасній українській літературі сутужно. Не те, щоб наші письменники тотально позбавлені цієї ментальної окраси, почуття гумору, — Андрухович, Винничук, Діброва, Жадан, Іранець, Кожелянко, Позаяк повсякчас спалахують розкутими веселощами. Але так, щоби написати цілу книжку винятково «заради сміху» (як ото колись утнув Котляревський з «перелицьованою Енеїдою»), — тут згадаєш хіба Чорногуза, Подерв’янського та Меднікову. Як на цілу національну літературу чималої країни — замало. Навіть у глосарії МУЕАЛ (Малої Української Енциклопедії Актуальної Літератури) немає статей «гумор» чи «сміхова культура». А її ж укладач, Єшкілєв, і розуміється, і кохається на жартах.

У Радянському Союзі, країні знань і звершень, найулюбленішим книжковим героєм дітвора називала персонажа на ім’я ... Незнайко, літературним батьком якого був письменник Микола Носов. Книги про пригоди коротунчиків відразу ставали бестселерами. Вся компанія, яка жила серед квітів і ставків iз прозорою водою, розчулювала і захоплювала. А надихнула Носова на створення образів чудова природа Ірпеня, де минуло дитинство письменника. Адже до Москви з України він переїхав у 21 рік.