Двійка з «живої» історії

30.01.2013
Двійка з «живої» історії

«Нерадянського» героя Юрія Горліса–Горського влада й досі боїться...

Наша газета повідомляла про вшанування пам’яті борця за волю України, воїна і письменника, автора знаменитого «Холодного Яру» Юрія Горліса–Горського на його малій батьківщині — у Решетилівському районі. До 115–річчя з дня його народження місцеві «свободівці» зініціювали науково–просвітницьку конференцію, яка відбувалася у приміщенні Решетилівської селищної ради за участю науковців і активістів, а також селищного голови, депутатів обох тамтешніх рад, учителів і старшокласників гімназії. Здавалося, крига забуття «нерадянського» героя нарешті скресла і для місцевої влади. Однак можновладці цього разу зганьбилися ще більше, ніж тоді, коли у вересні минулого року проігнорували перший приїзд у рідне село «холодноярця» — Демидівку — доньки відомого українця Лариси Лісовської.

 

Пояснювальна для директора чи можновладців?

...Учнів–десятикласників Решетилівської гімназії ім. І. Олійника на конференцію повела їхня вчителька історії Валентина Кошова. Були на тому заході також двоє заступників директора цього навчального закладу. Та вже наступного дня від усіх «засвічених» там педагогів зажадали письмових (!) пояснень такої «крамоли». А заодно й від заступника директора Жанни Рак, яка санкціонувала той «культпохід». Валентина Кошова нагадала «УМ» про те, що вона читає старшокласникам курс «Історія Полтавщини», невід’ємною складовою якого є тема боротьби українців за свою державу на початку ХХ століття. Її учасником і літописцем став земляк, який написав «Холодний Яр». То чи могла вона не скористатися нагодою поглибити знання учнів і не відгукнутися на запрошення організаторів конференції, присвяченій Горлісу–Горському? Надто за умов, коли в ній брали участь такі знані в області науковці, як доктор історичних наук, професор Кременчуцького ­національного університету ім. М. Остроградського Ганна Капустян.

— Ми пішли туди з 10–А тільки після того, як одержали згоду від заступника ­директора Жанни Рак і разом із нею з’ясували, що після 14–ї години уроків уже не буде, — продовжує пані Валентина. — А наступного дня мене викликав наш директор й одразу запитав, на які політичні акції воджу дітей. Відповіла, що ніколи цього не робила. Та директор наполіг, щоб написала пояснювальну записку. Її залишила на столі, а через день, повернувшись із відря­дження, підійшла до керівника школи, щоб забрати копію того пояснення з його резолюцією. Він спочатку сказав, нібито взагалі його викинув, а згодом повідомив, що відніс мою пояснювальну першому заступнику голови райдержадміністрації Олені Кацітадзе.

«Порушення» без жодних... порушень

Директор гімназії Віктор Круговий не заперечує: «розібратися», «чому діти під час навчального процесу були там», йому звеліла пані Кацітадзе. Оскільки сам нічого про те не знав, то попросив підлеглих написати пояснення. При цьому справді дорікнув їм тільки за те, що повели дітей на позашкільний захід «без мого відома під час уроків». Отже, йшлося про порушення навчальної чи трудової дисципліни? «Ні, абсолютно ніяких претензій у мене немає, — наголошує Віктор Іванович. — Нікого я не «пресував», ні на кого не накладав стягнень. Ті пояснення відніс пані Кацітадзе й на цьому все закінчилось».

Та все ж ішли старшокласники на конференцію під час уроків чи після них? «Як заступник директора, що відповідає за формування розкладу, можу сказати з певністю: тоді вже уроків у 10–А класі не було, — переконана Жанна Рак. — Ми ж це в той день уточняли з Валентиною Кошовою, котра просила дозволу повести дітей на конференцію. Шостий урок у десятикласників закінчився о 13–й годині 50 хвилин, а далі через те, що один з учителів поїхав на курси, занять у них уже не було. Тож діти зібралися, вдягнулися й уже після 14–ї години хтось із них пішов додому, а більша частина разом з учителькою — на той захід. Хто міг їм це заборонити? Свою пояснювальну я також віддала директору».

Двоє заступників директора, дізнавшись про захід, присвячений землякові, пішли туди за власною ініціативою. Перша з них, Людмила Чуприна, каже, що її зацікавило, як непрості питання нашої історії висвітлюватимуть у присутності учнів. Друга ж, Алла Гудзенко, вважала за необхідне розширити власний кругозір. Писати пояснення директор «загадав» і їм. Однак досвідченіші жінки робити це не поспішали. Пані Людмила згадує, що попросила час на обдумування, бо мала намір «переговорити з адвокатом». А коли зустріла директора пізніше, то зрозуміла, що вже нічого писати не треба.

Пані Алла своє пояснення написала, та воно так і залишилося в неї. Бо, як і колега, взяла «паузу» на роздуми, а вдома, порадившись із чоловіком, виклала на папері: оскільки працює в гімназії на півставки, з 8–ї до 12–ї, то пішла на конференцію у свій вільний час, за який нікому не підзвітна... «В організації конференції побачила як позитивні, так і негативні моменти, — зазначає Алла Гудзенко. — Однак, вважаю, такий захід був дуже корисним для всіх. А вчительку Валентину Кошову ціную як досвідченого і кваліфікованого ­фахівця–«трудоголіка».

«А якби вчителька повела дітей топитися?»

У телефонній розмові з власкором «УМ» перший заступник голови Решетилівської райдержадміністрації Олена Кацітадзе підтвердила: веліла пану Круговому «зреагувати на ту ситуацію як директору школи» саме вона. При цьому категорично не погодилася кваліфікувати її навіть як «прикрий випадок». Бо, мовляв, то тільки «діловий робочий момент, яких мільйони». Із констатацією факту «безконтрольності дирекції гімназії», на яку РДА не могла не відреагувати. А що, власне, треба було контролювати?

— Розумієте, на тому заході були люди, котрі хотіли туди піти, а були такі, в тому числі й діти, які не хотіли, бо це було в позаурочний час, — вважає пані Олена. — Це був політичний захід. Там були розвішені червоно–чорні прапори, вигукували різні гасла — «Слава Україні! Героям — слава!» тощо. Ніхто не каже, що це погано, але давайте водити на подібні заходи дорослих, а не дітей. І якщо діти кудись організовано відволікаються, то на це повинен бути дозвіл директора. А якби в учительки, даруйте, щось сталося з головою й вона повела дітей топитися? Водночас я не просила директора приносити мені відібрані за його ініціативою пояснення — вони мені не потрібні. Не було й ніяких доган чи стягнень узагалі нікому. То навіщо такий ажіотаж довкола нашої п’ятихвилинної розмови з керівником гімназії, про яку я вже забула? Це, певно, політичний «піар» опозиції.

Олена Кацітадзе визнає також, що організатори конференції запрошували туди й її особисто. Та в неї «були інші плани», але через своїх «представників» дізналася про «кожне слово, що там говорилося». За неофіційними даними «УМ», диктофонний запис конференції неодноразово слухали в районному «білому домі». То де логіка в тому, щоб звідти ж наказувати директору гімназії «розібратися» з присутністю учнів і вчителів на заході, про який районній владі відомо фактично все? А, по суті, якщо відкинути словоблуддя, влаштовувати акцію залякування педагогів з метою відохотити їх навіть від помислів бодай у чомусь співпрацювати з опозицією. Зупинили ж ту комедію з «вихованням вихователів» тільки після того, як зрозуміли, що педагоги відстоюватимуть власну позицію, в якій насправді немає жодної «крамоли».

Тепер же можновладці намагаються вдавати «ображену невинність» та переконувати всіх у відсутності причин для тривог у тих же педагогів і певного ажіотажу довкола загалом буденного заходу. Не лише тому, що той ажіотаж якраз і почався з «виховання» директора гімназії першим заступником голови райдержадміністрації — в іншому випадку про містечкову конференцію вже також «забули» б. Як кажуть, ворогу не побажаєш пережити вимогу безпосереднього начальника написати пояснювальну, яку одразу покладуть на стіл першому заступнику голови РДА...

«Деполітизація» на словах і на ділі

Прагнення можновладців «деполітизувати» освітній простір, здається, можна тільки вітати. От тільки чи вписується в ці декларації вчорашнє перетворення шкіл Полтавщини на суцільний агітмайданчик владної Партії регіонів перед виборами до парламенту? З використанням під час першовересневих й інших акцій відповідних прапорів, символіки, позначених нею передвиборчих «благодіянь» тощо. Власне, школярі та студенти залишаються головним «гарматним м’ясом» для «піару» тієї ж влади й сьогодні. Про те, як використовують їх у районі, «УМ» також розповідали в Решетилівці. Хоча посадовці РДА знають про це набагато краще...

Зрештою, комусь можуть не подобатися червоно–чорні прапори націоналістів, їхні вітальні вигуки чи діяльність Юрія Горліса–Горського, його книги, критичні зауваження на адресу районної влади за байдужість до вшанування пам’яті земляка, які пролунали на конференції... Та чи не краще було в такому випадку тим же керівникам РДА, скориставшись запрошенням, прийти на зібрання й висловити власну позицію? Або принаймні не обмежуватися делегуванням туди своїх «підсадних качок» із наступним більш ніж сумнівним «вихованням» педагогів. Бо ж ніхто не заважав районній владі випередити «свободівців» і влаштувати в Решетилівці «свою» науково–практичну конференцію, присвячену землякові, якого шанують українці всього світу. Можна й під прапорами Партії регіонів iз вигуками «Слава Януковичу й Азарову»...

Натомість місцеві можновладці продовжують усіляко «відштовхувати» не узгодженого з Путіним і Табачником українського героя від своєї «вотчини». Зокрема, у згаданій розмові Олена Кацітадзе зауважила, нібито в Демидівці якісь «пошукові загони не можуть знайти його навіть приблизно». Хоча у «прописці» там автора «Холодного Яру» не сумніваються ні його дочка, ні знані українські історики, які роками «копали» життєпис Юрія Горліса–Горського. При ­цьому у владних ЗМІ району вже переконують земляків у тому, наскільки «краще» вшановувати пам’ять місцевих звитяжців соціалістичної праці. Неофіційно у тій самiй Демидівці поширюють радянські «страшилки» про «бандита» з армій, із якими воювали діди і прадіди тамтешніх селян. Забуваючи при цьому найголовніше: незважаючи на те, як ставляться до нього в Решетилівській РДА, Юрій Горліс–Горський уже навічно ввійшов в українську історію...

  • «Національність — Українець»

    Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>

  • Язиків багато — мова одна

    Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>

  • Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

    Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>

  • Невловима «Газель»

    Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>

  • Наша — не своя земля

    Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>

  • Ласий шматок науки

    Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>