«Стара шкіра» сковує зростання

17.01.2013
«Стара шкіра» сковує зростання

Під час кризи не ховайтеся у «власну шкаралупу», а шукайте підтримки тих, хто вас любить і розуміє. (з сайту www.tdnep.com.)

«Дістали всі. Іду в монастир!»

Жінка розплакалася в кабінеті психолога. Крізь ридання ледве пояснила причину відчаю: не може впізнати власного чоловіка. Таке враження, що поряд iз нею — зовсім­ інша людина. З нею майже не спілкується, посварився зі старими друзями, конфліктує на роботі. Додому приходить похмурий, зачиняється у своїй кімнаті. А недавно приголомшив звісткою, що піде у буддійський монастир. «Ти ж нічого не тямиш у буддизмі!» — голосить дружина. «Нічого, розберуся на місці», — заперечує чоловік.

Що робити жінці в такій ситуації? Те саме, що і батькам підлітка–бунтівника, — потерпіти. Вікова криза — явище тимчасове, наголошують психотерапевти. У даному разі лікар порадив пацієнтці не сперечатися з чоловіком, тим паче не ображатися на нього. Ми ж не ображаємося на хворого з високою температурою, не переконуємо його підвестися з ліжка! Завдання близьких у цей період — бути поруч iз «хворим», обговорювати з ним його переживання, утримувати від необдуманих вчинків. І бути готовим до того, що рідна вам людина в чомусь стане іншою.

Як свідчать дослідження медиків, упродовж життя людина проходить через низку психологічних криз. Зокрема, згідно з теорією відомого американського психолога Еріка Еріксона, життєвий цикл кожної людини ділиться на вісім етапів. І на кожному з них підстерігає криза. Але не катастрофічна — просто настає переломний момент, до якого варто підготуватися. Які ж саме вікові віхи «ламають» психологічну усталеність?

18–20 років: «зачепитися» за світ дорослих

Життя в цей час минає під девізом: «Потрібно відірватися від рідної домівки». А в 20 років, коли людина вже по–справжньому віддалилася від сім’ї (інститут, військова служба, мандрівки), виникає інше питання: «Як утриматися у світі дорослих?».

30 років: пора «до пари»?

Саме тепер докучає думка: «А чого я досяг?» З’являється прагнення вирвати, як аркуш з чернетки, пройдену частину життя, і почати все спочатку. Самотня людина переймається пошуком партнера. Жінка, яка раніше була задоволена тим, що сидить удома з дітьми, прагне вийти у світ. А бездітні батьки — народити дітей.

35 років: і секс не той, і лисина з–за рогу

Після 30 життя стає раціональнішим і впорядкованим. Ми починаємо «укорінюватися». Люди купують будинки і вдаються до рішучих спроб просунутися службовими сходами. Жінки, як правило, досягають піку своєї сексуальності. Але при цьому вимагають, аби чоловіки почували до них насамперед повагу. Чоловіки розуміють, що в сексі вони «вже не ті, що у вісімнадцять». У них яскравіше, ніж у жінок, виявляються перші ознаки старіння. Жінки побоюються помітити в дзеркалі підступну зморшку, чоловіки — лисину.

40 років: «Ой, я бачу кінець...»

«Кризі сорокарічних» багато уваги приділяють не тільки психологи, а й учені, майстри художнього слова — чимало творів літератури присвячені цій темі. До 40 років завершується «вік молодості». Досягнувши середини життєвого шляху, ми вже бачимо, де він завершується. Втрата молодості, згасання фізичних сил, зміна звичних ролей — будь–який з цих моментів може призвести до кризи і затяжного стресу. У 40–річних навряд чи з’являться нові друзі. Вони використовують останні шанси «вирватися вперед». Щоб чогось досягти, потрібні ще й пробивні здібності, наполегливість. Але той, кого досі не було помічено, зазвичай буде обійдений при подальших підвищеннях. Це б’є по самооцінці.

45 років: «Я смертний!?» Шок!

Ми починаємо серйозно замислюватися над тим, що смертні. І якщо не поспішимо визначитися, урівноважити життєві цінності, життя перетвориться на виконання тривіальних обов’язків для підтримання існування. Ця проста істина викликає у нас шок. Перехід до другої половини життя здається дуже жорстким і надто квапливим, щоб його спокійно прийняти. Статистика констатує: кількість розлучень у людей, що досягли 40—45 років, помітно зростає.

50 років: у ліжку — не «тигр»? «Ввімкніть» філософію

Нервова система в цей час стає «залізною». Багато хто вже слабше реагує на зовнішні подразники. Начальник насварив, дружина бурчить? Ну то й що! Але у своїй професійній сфері 50–рiчний залишається цінним працівником. Саме в цьому віці люди вміють відокремити головне від другорядного, повністю концентруються на важливих питаннях, що й дає високі результати.

У п’ятдесят багато людей немов наново відкривають для себе радощі життя — від кулінарії до філософії. І буквально в один момент можуть ухвалити рішення про зміну способу життя, здійснюючи його із дивовижною педантичністю. Очевидні плюси сильно затьмарює істотний мінус: у багатьох 50–річних чоловіків помітно слабшає потенція.

55 років: ніколи не пізно!

Цей вік настає разом iз душевною теплотою і мудрістю. Особливо у тих, хто зумів посісти високі керівні посади, зміцнив «фундамент цінностей». Друзі й особисте життя стають важливі як ніколи.

Криза настає тоді, коли чоловік раптом розуміє, що все–таки займається нісенітницею. А жінка опиняється на роздоріжжі й нарікає: «Я досі нічого не могла робити для себе. Все тільки для сім’ї. А тепер уже пізно щось змінювати». Хоча деякі жінки із задоволенням приймають той факт, що живуть для інших, можуть насолоджуватися своїм садом або вживаються в роль бабусі.

56 років і далі: а що ж далі?

Є багато художників, які створили свої найкращі твори в 70 років. За переказами, японський художник Кацусіка Хокусай сказав, що все, створене ним до 73 років, нічого не варте. Вечеліо Тиціан написав свої найкращі картини майже в 100 років. Джузеппе Верді, Ріхард Штраус, Генріх Шютц, Ян Сибеліус й інші композитори творили до 80 років.

До речі, письменники, художники і музиканти в порівнянні з ученими і бізнесменами часто можуть довше виконувати свою роботу. Причина в тому, що в старості людина дедалі глибше занурюється у власний внутрішній світ, тоді як здатність сприймати те, що відбувається в зовнішньому світі, слабшає.

ДО РЕЧІ

Щоб виміряти свій психологічний вік, психологи пропонують відповісти на запитання: «Якщо весь зміст вашого життя умовно прийняти за сто відсотків, то який відсоток цього змісту реалізований?» Знаючи, як людина оцінює зроблене і прожите, можна встановити її «психологічну зрілість». Досить помножити «показник реалізованості» на ту кількість років, яку людина сподівається прожити. Скажімо, хтось вважає, що його життя наполовину реалізувалося, і прагне «топтати ряст» 80 років. Його психологічний вік — 40 років (0,5 х 80), незалежно від того, 20 чи 60 років йому насправді.

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

«Сімка» психологічних порад , які варто повторювати у період кризи:

1. Залишайтесь оптимістом. Криза обов’язково мине незалежно від нашого бажання. Кожну ситуацію можна трактувати як з негативної, так і з позитивної точки зору. Тому замість «наполовину порожня склянка» кажіть: «вона ж наполовину повна!».

2. Кожен наш день наповнений маленькими радощами. Комусь для гарного настрою достатньо сонячної погоди, комусь — можливості спілкуватися з друзями чи праці на присадибній ділянці. Навчіться помічати маленькі радощі життя, у тому числі й ті, що не пов’язані з наявністю матеріальних ресурсів.

3. Пам’ятайте: в житті є ситуації, значно складніші за ту, яка виникла у вас.

4. Скоригуйте життєві плани відповідно до ситуації. Якщо ж їх немає, то поставте перед собою цілі і поступово досягайте їх.

5. Дії — найкраща відповідь кризовій ситуації. Менше переживайте, а більше мобілізуйте власні ресурси відповідно до задумів.

6. Ставтеся до проблем iз гумором.

7. Закохайтеся! Позитивні емоції, викликані коханням (у тому числі до вашої нинішньої близької людини) — найліпший засіб подолати тимчасові труднощі.

 

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

«Потрібен тайм–аут для розуміння себе»

Кандидат психологічних наук, лікар–психотерапевт Юрій Акименко:

— Головна помилка людей, які переживають вікову кризу, — спроба звинуватити у своєму внутрішньому дискомфорті тих, хто поруч. Але це — ознака психологічної незрілості. Завжди кажу своїм пацієнтам: не падайте духом! Запитайте себе: «Що позитивного може дати мені ця криза?». Ви прожили певний етап свого життя, тепер час дати гідну оцінку пройденому і рухатися вперед. Боляче розлучатися зі старою шкірою? Але це необхідно, оскільки вона сковує зростання.

Людині в період кризи потрібний тайм–аут для розуміння самого себе, усвідомлення глобальних змін, що відбулися в її душі. Важливо розуміти: криза (в тому числі вікова) — це необхідний етап, а зовсім не хворобливий стан. Треба визнати: настала пора змінюватися і змінювати щось у своєму житті. Це час напруженої роботи душі, тож створіть їй відповідну обстановку! Не зловживайте заспокійливими засобами, вийдіть на свіже повітря і погуляйте на самоті. «Внутрішня тиша» допоможе вам перейти в новий стан. Зведіть навантаження на роботі до мінімуму, навіть якщо від цього втратите в грошах. Зате відновите душевну рівновагу. Поясніть домашнім, що зараз ви як ніколи потребуєте спокою і самотності. І не соромтеся звертатися по допомогу до рідних, коли відчуваєте в цьому потребу. «Гасіть» власну конфліктність, утримуйтесь від з’ясування стосунків. Зберігайте критичність стосовно своїх слів і вчинків, бережіть добре ставлення і повагу рідних та колег.