Команду «плі» поки не дали

03.01.2013
Команду «плі» поки не дали

Вентиль газової станцiї в Боярцi пiд Києвом. (Рейтер.)

Початок кожного календарного року українці традиційно зустрічають із тривогою — саме з настанням холодів суперечностi між офіційним Києвом та російським «Газпромом», який забезпечує нас природним газом, переходять із латентної в активну стадію. Простіше кажучи, росіяни починають чергову «газову війну», змушуючи кожного із нас трохи понервувати – у наших квартирах у мороз буде тепло чи невидимий привид російських геополітичних інтересів?..

Від першої до другої газових воєн...

Перший газовий конфлікт між нашими країнами стався у 2005 році, коли пiсля президентських виборів до влади в Україні прийшов не той кандидат, якого відкрито підтримувала Москва. Приводом для атаки послужила ініціатива тодішнього керівника «Нафтогазу» Олексія Івченка вимагати збільшення плати за транзит російського газу нашою територією. У відповідь росіяни зажадали розірвати десятирічний контракт, підписаний, до речі, до 2013 (!) року, який встановлював вартість газу — 50 доларів за тисячу кубометрів. І збільшити ціну до захмарних тоді 160 доларів. На що Україна відповiла категоричною відмовою. Саме тоді з легкої руки радника російського президента Андрія Ілларіонова у вжитку i з’явився термін «газова війна».

Спiткнувшись об нашу відмову, росіяни підняли ціну із 160 до 230 доларів. А 1 січня 2006–го ... взагалі відключили газопостачання. Конфлікт владнали через три дні, які, втім, змусили українців понервувати — морози на вулиці стояли добрячі. 4 січня з’явився новий, п’ятирічний, контракт, а на газовому ринку постав посередник — «Росукренерго». Конфлікт між двома країнами на цьому не вщух, а перейшов у «тліючу» стадію.

Підкилимна боротьба за вартість енергоносія, ціну транзиту та тема реальних і міфічних боргів то зникала, то знову з’являлася. І в ніч на 1 січня 2009 року, коли на нашій території зафіксували аномальні морози, Росія в односторонньому порядку пішла на загострення конфлікту — перекрила вентиль на своїй газовiй трубi. У ніч на Різдво — 7 січня 2009 року — росіяни зупинили транзит блакитного палива в Європу. Вину за шокованих та замерзлих західноєвропейців «Газпром» намагався перекласти на нашу країну — аби отримати союзника в особі Євросоюзу i таким чином посилити тиск на Україну.

Європа, втім, на хитрощі Москви не повелася і у двосторонньому конфлікті зайняла нейтральну позицію. Україна ж несподівано для всіх застосувала технологію реверсу — пустила для обігріву замерзаючих східних областей газ із західноукраїнських сховищ. Російські аналітики були вражені: за своїми технічними характеристиками наша газотранспортна система на подібні експерименти розрахована не була!

Негативним наслідком для Росії «війни» 2009 року стала втрата ринків збуту, репутації та багатомільярдні фінансові збитки. Для України — підписання кабального контракту 2009 року, який встановив для нас базову тарифну ставку 450 доларів, низьку ціну транзиту і принцип «бери або плати», що змушує Україну купувати в «Газпрому» 52 млрд. кубометрів «блакитного палива».

Наразі — тільки «диверсанти»

Нова і надлояльна до Москви влада, попри численні обіцянки, проблему не врегулювала: газ ми купуємо за високою ціною, але сам контракт виконуємо не повністю. Йдеться про ці ж злощасні 52 млрд. кубів. Тобто реально Україна використовує значно менше за цю цифру, причому постійно зменшує кількість закупленого газу — і оплачує лише за спожитий. Цей факт, як вважали деякі аналітики, цілком міг сподвигнути Москву в новорічну ніч знову перекрити газовий кран.

Утiм, на щастя, подібного не сталося — сторони обмінялися лише гострими заявами. Так, директор департаменту економічного співробітництва МЗС Росії Олександр Горбань заявив: очікуваного зниження тарифів не буде. Або буде, але з однією неприйнятною для нас (поки що? — Авт.) умовою — вступом України до Митного союзу.

«Україна хоче одночасно зберегти два вектори: і вступити до Євросоюзу, де на неї особливо й не чекають, і взяти участь у Митному союзі, але тільки за тими параметрами, які їй вигідні. Але так не буває. Не можна бути трошки вагітною», — сказав Горбань.

За участь у більш політичному, ніж економічному, Митному союзі нам обіцяють газ за 160 доларів (нинішня ціна — 430 доларів. — Авт.). На цю ідею нинішнє керівництво держави поки не пристає, намагаючись домовитися, і при цьому й надалі зменшувати кількість спожитого російського газу. Торік ми де–факто в односторонньому порядку зменшили її удвічі — до 27 млрд. кубів. А в 2013–му хотіли б отримати 18 млрд. кубометрів. Принаймнi таку цифру озвучив Віктор Янукович.

На думку експертів, боятися, що Москва використає «закон рубильника», нині не варто. На тлі нинішніх температурних показників «Газпром» постачає рекордну кількість газу на внутрішній ринок, і тому він зацікавлений у розвитку зовнішнього ринку. «Тож не в інтересах Росії зараз розпочинати будь–які конфлікти», — вважає незалежний експерт Олександр Нарбут. Утім, за його словами, від спекуляцій східного сусіда ми не застраховані. «Такі спекуляції будуть, і до них нам треба готуватися», — додає Нарбут.

Подібної думки і директор центру «Пента» Володимир Фесенко. «Я не очікую нової газової війни, радше, може бути війна інформаційна, — каже полiтолог. — Тобто «подразнення» політичної ситуації, інформаційний тиск». За його словами, газові війни зазвичай стаються з ініціативи Росії, але для цього має бути серйозний привід — непідписана угода, конфліктна ситуація із трактуванням угоди. Нині таких причин нема. Невиконання ж нами одного з пунктів угоди, на його думку, «тягне» щонайбільше на Стокгольмський арбітраж.

Ідеться про січень 2013–го. А нероз­в’язана суперечка з Москвою, як вчить нас багаторічний досвід протистоянь, зможе призвести до гострої стадії у будь–який момент. Момент, який виявиться зручним для Росії.