Геркулес із хутора поблизу Полтави

04.12.2012
Геркулес із хутора поблизу Полтави

Юхим Білоус (ліворуч) у 1950–ті роки. Любительське фото.

Хутора Білоусівка, у якому 130 років тому, 1882 року, народився борець, нині не знайдете на карті Глобинського району Полтавщини. Згадка про нього — прізвище Білоус, яке носять безліч мешканців навколишніх сіл Кирияківки та Броварок. Вони ж бережуть пам’ять про неординарного земляка — Юхима Білоуса, переможця Міжнародного конкурсу краси чоловічого тіла та чемпіона світу з французької боротьби. За розповідями старожилів, Юхим змалку відзначався неймовірною фізичною силою з–поміж восьми своїх братів та сестер. До того ж мав воістину козацький характер «iз гонором і перцем».

 

Дитячі бешкети

Мешканець села Броварки Андрій Білаш розповідає: «У дитинстві я чув від старших, що ще за панщини, коли Юхим був малим, трапилася така пригода. У панських володіннях була витолочена пшениця, причому слідів, звідкіля прийшла худоба, не було, так наче вона спускалася з неба. Думали вже, що нечисть водиться. Аж ось підгледіли — 16–річний сільський юнак Юхим приносив корову на плечах, обережно ставив на полі — і поки тварина ласувала панською пшеницею, спав у холодочку. Потім так само відносив корову додому. Бешкет зійшов Білоусу з рук, бо, зважаючи на його фізичну силу, карати хлопця не наважувалися».

Краєзнавець Віталій Григор’єв у своїй книзі «Роде наш прекрасний» описує такий випадок з життя борця: «Одного разу, ще підлітком, Юхим сидів край дороги. Аж ось мчить кучер панською каретою. Бажаючи показати, хто в домі хазяїн, кучер замахнувся нагайкою, мовляв: «Геть з дороги! Не бачиш, хто їде?». Юхим не розгубився, рвучко скочив, перехопив коней та шарпнув їх з такою силою, що ті стали як укопані. Недовго думаючи, стягнув із сидіння кучера, здер із нього одяг і, згорнувши, підклав під край комори, що стояла обабіч дороги (раніше комори були дерев’яні й стояли на чотирьох каменях, щоб зерно не гнило від вогкої землі). Покаравши кривдника, наче нічого й не сталося, хлопець пішов собі геть. А нещасний кучер, прикриваючись лопухами, побіг додому. Піднімати комору, щоб дістати з–під неї одяг, довелося аж шістьом дядькам».

Ті ж, хто не знав, чим можуть закінчитися жарти з Юхимом, швидко переконувалися, що кпинити з нього не варто. У спогадах борця, збережених кирияківською вчителькою історії Аллою Скапою, описано ще й такий випадок з його юності: Білоус із друзями ходив залицятися до дівчат у сусіднє село. Тамтешнім же хлопцям не подобалося, що якісь зайди учащають до їхніх краль, тож, за неписаними законами сільської «вулиці», вирішили провчити непроханих гостей. Побачивши рішуче налаштованих «тутешніх», усі, окрім Юхима, накивали п’ятами. «Повели мене до вітряка, наказують хреститися і цілувати кожен стовпчик, до якого кріпиться привід, коли млина ставлять «на вітер», — згадував Білоус. — Я заперечливо похитав головою... Вовтузилися довго, та я їх поодинці посаджав на ті стовпчики, а сам додому почимчикував. У самого потім боки боліли довгенько, але од тих парубків неприємностей більше не було». Ніхто на той час навіть не здогадувався, що мине кілька років і сільський велетень прославиться на світовій спортивній арені.

Із морфлоту — до спорту

Кінець ХІХ століття ознаменувався шаленою популярністю силових видів спорту, й зокрема циркової боротьби. Публіка була у захваті від французької боротьби — адже вона була яскравішою і видовищнішою, ніж народна «боротьба на поясах» чи «навхрест». Тому всі циркові трупи мали борців та силачів. Захоплення було таким великим, що боролися всі й повсюди — хлопчаки на вулицях і дорослі чоловіки на ярмаркових площах. Варто зазначити, що ціле покоління українських «богатирів» прийшло до цирку з села. Найвідоміші з них — Іван Піддубний, теж родом iз Полтавщини, Іван Фірцик, Терентій Корінь.

Борцiвську кар’єру Юхим Білоус розпочав після служби в армії. На флоті, де випало служити, познайомився з матросом із Фінляндії. Той був уражений силою Юхима, але, побачивши, що ніяких «професійних штучок» сільський хлопчина не знає, вирішив навчити його прийомів боротьби. Повернувшись з армії, сповнений мрій Юхим вирушив до Москви, щоб влаштуватися до цирку. Але східна столиця зустріла його вкрай непривітно. Навіть те, що при демонстрації своїх здібностей хлопець поклав на лопатки всіх су­противників, не вплинуло на «журі». Певно, тому, що циркові трупи вже були укомплектовані, а зайві конкуренти нікому не потрібні. Але силач не відступив від мети і вже у 1910 році потрапив до групи спортсменів, що вирушала на гастролі до Італії. Демонстрував там силові вправи з гирями. Далі були й інші виступи — Білоусу аплодували глядачі на спортивних аренах Німеччини, Австрії, Франції, США.

Виступаючи, показував різноманітні трюки — тримав на грудях ковадло, по якому ковалі били молотом, гнув вали від парової машини, заганяв цвяхи у дубовий брус голими руками, на велетенському коромислі піднімав 6–8 людей. Багато гастролював та показував спільні номери з такими відомими борцями свого часу, як Павло Розбийгора, Василь Шаталов, Петро Мілюков.

У 1911 році Юхим Білоус став переможцем Міжнародного конкурсу краси чоловічого тіла, що відбувся у Харкові. А вже через кілька років, у 1914–му, — абсолютним чемпіоном світу з французької боротьби.

Спаринг–партнером Юхима був і легендарний борець Іван Піддубний, хоча всі їхнi поєдинки закінчувалися нічиєю. Але такої успішної кар’єри, як Піддубний, Білоус не побудував — був неписьменним, та й не мав «професійної хватки». Заради справедливості варто зауважити, що професійна боротьба як видовище завоювала у 1920–х роках величезну популярність, а аматорська була розвинена дуже слабо. Бійці–любителі хоч і брали участь у міжнародних змаганнях, але успіху, за рідкісним винятком, не досягали. Вигідно було борцеві виступити на тому чи іншому чемпіонаті — він їхав, невигідно — не їхав, бо вільний був виступати там, де платили більше. І ще одна обставина: іноді господар вирішував, хто має завоювати перший приз, і не віддати першості тому, хто виступив краще. Тому, знаючи, як працює «система», не кожен бажав ставати її частиною, а на світовому борцівському небосхилі сяяли лише імена російських професійних циркових борців (причому жоден iз них не виступав на зарубіжних чемпіонатах як офіційний представник Росії). Білоус теж належав до принципових спортсменів, та й обставини життя швидко змінювалися...

Богатирство — стиль життя

У країні вирували революційні події, влада постійно змінювалася, тож людям за нових умов було не до розваг. У 1924 році циркову боротьбу було заборонено. Юхим повернувся на малу батьківщину, оселився в селі Вишеньки, де мешкала одна з його сестер, i почав працювати конюхом у новоствореному колгоспі. Але й тут зажив собі борецької слави. У вихідні й свята влаштовував у селі спортивні розваги, навчав хлопчаків прийомів боротьби (одним iз його учнів був навіть майбутній видатний композитор, а тоді звичайний сільський хлопчина Платон Майборода), робив для них «каруселю» — клав на плечі металеву рею, до якої з обох боків чіплялося по 5–6 хлопчаків, і розкручував довкола себе.

Одним iз кращих друзів Юхима був чемпіон України з французької боротьби Павло Турбій на прізвисько Розбийгора. У вільні дні разом вони гастролювали у сільських клубах. Розбийгора жонглював гирями, гнув 150–міліметрві цвяхи, ламав пальцями 20–копієчні монети. У Білоуса був свій «коронний номер» — він гнув сталевий вал від кінної молотарки. Крім того, виконував задля забави й інші «трюки»: розгинав підкови, закручував у трубочку залізні підноси, заплітав косу з залізних прутів, заганяв руками цвяхи у дубовий брус.

Силу свою Білоус зберігав до глибокої старості, тож життя його, як і в юності, не обходилося без курйозів. Переповідають, що якось на Юхима напали злодії. Чоловік повертався з базару, де продав корову, тож спритники відстежували його, щоб забрати гроші. Бідолахи не знали, що під час нападу цей, на перший погляд, звичайний дід пов’яже їх, звалить на плечі й віднесе у райвідділ міліції.

Алла Скапа згадує ще й такий випадок. Якось у місцевому колгоспі копали силосну яму. Роботу цю виконували 18 чоловіків, за що їм записували три трудодні та давали 100 карбованців на всіх. 60–річний Білоус же зголосився виконати цю роботу вдвох із сестрою (яку Бог теж не обділив силою). Яму вони викопали швидко, але хитрий бригадир відмовився виконати умови угоди. Білоуси йому цього не подарували і вночі закидали яму, втрамбовуючи її землею впереміш iз соломою, — щоб ніяка лопата не брала, — тож довелося присоромленому бригадиру шукати іншого місця для ями.

Будучи вже літнім чоловіком, Юхим любив бувати на спортивних заходах. Якось завітав глянути, як виступають артисти–борці в районному клубі. Коли після вражаючої програми ведучий запитав, чи є охочі позмагатися з борцями, Юхима живосилом витягли на сцену. Поклав на лопатки заїжджих борців, чим приголомшив усю публіку.

Перед війною Юхим Білоус переїхав до села Кирияківка, де й прожив до кінця життя. Кілька разів одружувався, власних дітей не мав. Помер 1957 року, похований у Кирияківці, де, згідно з заповітом, на його могилі встановили березовий хрест. Ні меморіальної дошки, ні пам’ятника в селі немає, але веселі та, на перший погляд, неймовірні історії про богатиря Юхима й досі передаються з вуст в уста.

Наталка ПРИСТУП

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>