Десять років із Кучмою: історія деградації

10.07.2004
Десять років із Кучмою: історія деградації

(УНІАН.)

      Сьогодні на телеканалі «1+1» українці побачать Президента України: як розповів на вчорашньому брифінгу заступник голови АП Василь Базів, це буде інтерв’ю. Причому не для журналістів, а у вигляді відповідей на запитання телеглядачів. До подібного Л.Д. вдається не надто часто, тож можна припустити, що Президент збирається сказати своєму народові щось архіважливе (може, таки «махне» на третій термін!). А нагода справді поважна — сьогодні, 10 липня, минає рівно десять років з того часу, як українці, голосуючи в другому турі президентських виборів-94, обрали собі на почесну посаду доволі сіренького політика — Леоніда Даниловича Кучму.

      Голова Української спілки промисловців і підприємців Кучма і його головний конкурент Леонід Кравчук (на той час — діючий Президент, який погодився влаштувати дострокові вибори) набрали майже однакову кількість голосів — за першого проголосувало 47,45%, за іншого — 45,06%. Тоді Кучма став Президентом і «заробив» голоси понад 14 мільйонів співвітчизників, виїжджаючи на опозиційній риториці. Леоніда Даниловича сприймали як єдиного путнього політика, який має за гасло «Порядок і порядність», обіцяє повернути в країну мільярди вкрадених доларів, але наразі йому нічого не дають зробити на посаді Прем’єр-міністра («невільник честі» звільнився з уряду в 1993-му).

      Уже через кілька днів на Банкову, 11 від команди новообраного Президента надійшла вказівка — звільнити приміщення. Як писала свого часу «Правда України», «сила свіжого очищувального вітру така: з дванадцяти друкарок на роботі залишили тільки двох...» Ця риса характеру Кучми — мати усюди своїх людей і тримати над ними контроль — яскраво проявилася за десятирічку епохи Л.Д. Пан Кучма постійно боровся за владу, наполегливо будував виконавчу вертикаль, погрожував референдумами. А схаменувся тільки тепер, коли з’явилася загроза втрати цієї влади. З цією метою наш ювіляр два роки тому й ініціював політреформу.

      Проте навіть наявними повноваженнями Президент не зумів скористатися належним чином. Що б там не казали про стабільність, злагоду і реформи «фанати» з оточення Кучми, а Україна зараз сприймається передусім як держава втрачених можливостей. Леонід Данилович щось для країни, звісно, зробив. Але ще більше речей він не зробив, хоча й міг. «Я хочу нагадати, якою була Україна — наче всі в сірих шинелях. Практично в 1994 році Україна стояла на грані розвалу, — розповів кілька днів тому Президент, перебуваючи у Гаазі. — В економічній системі розвал, банківської система практично не існувало. За такий короткий термін, в умовах протистояння законодавчої і виконавчої влади, світових криз — ми маємо настільки позитивні показники в економіці... Ми основне завдання виконали, під сумнів не ставить ніхто, що сьогодні Україна відбулася, вона гравець на світовій арені, в тому числі в Європі». Хоча «відбутися» ми могли б ще краще.

      Сьогодні Леонід Кучма, як завжди, говоритиме про те, що нам вдалося зберегти головне — стабільність і мир. Це незмінна теза його промов упродовж останніх десяти років. А крім того, судячи зі слів Базіва, йтиметься про європейський вибір, прийняття Конституції (яку Леонід Данилович зараз так прагне змінити) тощо. «Демократичний суспільний лад, опозиція на вулиці й у парламенті, а не на нарах або на тому світі», — описав достоїнства епохи Кучми його новий   «адвокат» пан Базів. Хоча як тут не згадати те, що донедавна частина опозиції була саме на нарах (Тимошенко, учасники «справи 9 березня», деякі опозиційні журналісти), а свої життя на вівтар політичної боротьби та боротьби за вільне слово поклали В'ячеслав Чорновіл, Георгій Гонгадзе, Ігор Александров... Все це, на жаль, теж стало атрибутом епохи Кучми, наслідком авторитаризму, який намагався встановити наш «миротворець» і «стабілізатор». Так само, як шалені розмахи корупції, масовий виїзд українців за кордон, зубожіння населення, втрата віри в майбутнє і довіри до влади... Словом, підстав для гордості мало.

      Наступного тижня мине десять років з того часу, як Леонід Кучма заступив на пост Президента: 14 липня 1994 року у ЦВК він отримав посвідчення про обрання «гарантом», а через п’ять днів склав присягу. Якої, на жаль, не завжди дотримувався...

Володимир СЕМКІВ.

      Р.S. Якою була «десятирічка Кучми», читайте в аналізі «УМ» наступного тижня.

  • У Верховній Раді оголошено перерву

    Після ранкових голосувань щодо програми діяльності уряду та законопроекту про пропорційну виборчу систему відбулося екстрене засідання фракції “Наша Україна”. >>

  • Почати знизу

    Доки український парламент, попри майданні обіцянки, не поспішає саморозпускатися, а ідея загальної децентралізації влади лишається в проектах, політики місцевого рівня вирішили взяти ініціативу в свої руки і почати ділитися досвідом та налагоджувати співпрацю з колегами, не чекаючи вказівок згори. >>

  • Вiдставили до лiкарнi

    Прокурор Черкаського району Руслан Олійник, він же син екс-мера Черкас і відомого народного депутата України Володимира Олійника, нині у реанімації. Туди він потрапив після того, як районну прокуратуру пікетували черкаські активісти, вимагаючи його відставки. >>

  • «УДАР» коліном

    Верховна Рада, котра ніяк не зважиться на «суїцид», помалу викликає гостре роздратування у найбільш палких прихильників дострокових парламентських виборів. Цього тижня із незвичною для себе різкою риторикою виступив депутат від «УДАРу» Павло Розенко, котрий заявив наступне: «УДАР» наполягатиме, щоб на одному з перших засідань через два тижні було все-таки проголосовано постанову (про саморозпуск), яка була підписана трьома політсилами... >>

  • Морозу відріжуть зв'язок,

    Як уже повідомлялося, спікер розпущеного парламенту Олександр Мороз планує скликати 4 вересня сесію ВР. На заваді цьому можуть стати досить цікаві чинники. >>