З вітерцем — без музички!

08.07.2004
З вітерцем — без музички!

(Володимира ЗАЇКИ.)

      «Вибачте за затримку, — випалила якось відома письменниця Оксана Забужко слухачам, котрі прийшли на її відкриті лекції. — Зупинила «мерс», думала швидше до вас доїду, а натомість потрапила в пробку. Півгодини довелося терпіти, як водій «мордував» мене блотними «пєснями». І незручно ж було попросити вимкнути цей жах». Киян, коли послуговуватись лексикою пані Забужко, в маршрутках «мордують» щодня. Мешканцям столиці добиратися з роботи у час пік часто доводиться не лише скоцюрбившись на одній нозі, а ще й з «хрипким»: «я уб'ю тєбя, лодочнік» над вухом. Сперечатися ж із водієм «бусика» про музичні смаки марна витрата часу. Принаймні так було донедавна.

 

      Минулого тижня частина киян могла полегшено зітхнути. В салонах маршруток мелодії з невідомих причин залунали не так гучно, а в деяких взагалі замовкли. «Невже і водіям нарешті набридло заїжджену платівку крутити?» — дивувався мій знайомий. Втім спостережливіші пасажири, певно, помітили на «бардачках» маршруток яскраво-жовті наліпки з написом про заборону вмикати приймач під час руху. На папірці також зазначалося, що до такого нововведення призвів наказ київського управління транспорту. Дотепні водії вмить охрестили ці оголошення столичною цензурою на музику. Тож за роз'ясненнями «УМ» звернулася до начальника Головного управління транспорту, промисловості та зв'язку Києва Валерія Кір'яна.

      Заборону вмикати приймач у автобусах як ініціативу свого управління Валерій Андрійович заперечив. «Наказу такого нема — це самодіяльність. І оці їхні заяви: «може, ми б і включили, так нам адміністрація не дозволяє — вигадки!» — заявив він.

      Водночас, за його словами, вмикати приймачі в пасажирському транспорті на повну гучність взагалі заборонено правилами дорожнього руху. Це відволікає увагу перевізника, через що докричатися до водіїв, де треба зупинитися, — справа майже нереальна. «Інколи мелодії в маршрутках просто хамські й такі, що ображають людей старшого віку, тому не можна, щоб таке слухали наші пасажири», — резюмує Валерій Кір'ян. І визнає, що «серйозна» розмова з перевізниками на предмет бути чи не бути пісням на маршрутах таки мала місце. Можливо, саме тоді його підопічні трохи перегнули палицю.

Табу на музику

      Чому проблему, на яку київська влада часто закривала очі, тепер поставили так гостро в Київміськадміністрації, пояснюють просто. Кажуть, за кілька місяців управління транспорту буквально завалив шквал листів і дзвінків киян, які скаржилися на музичне свавілля водіїв. Після чого це питання столичний мер Олександр Омельченко взяв під особистий контроль.

      «Усіх перевізників попередили , що мелодії типу шансону чи «зеківських» пісень крутити в салонах маршруток не можна. Сан Санич порадив водіям більше слухати народну музику, пісенi про Україну, Київ, класику», — пояснює Валерій Андрійович. Водночас яким «макаром» управління транспорту збирається навчити водіїв, які все життя «кайфують» від шансонівських мелодій, перейматися віртуозними варіаціями класиків поки що невідомо. Зрозуміло лише, що «морочитися» з перевізниками ніхто не збирається. «На нараді ми наголосили — тільки хтось попадеться на порушенні цих вимог — накличе на свою фірму прискіпливу перевірку організації перевезення на маршруті в цілому», — каже Валерій Андрійович.

«Не запихайте водіїв у погріб!»

      Як сприйняли такі реформи самі перевізники, здогадатися неважко. Перший же водій, у якого я спробувала взяти коментар, різко натиснув на гальма і крикнув: «Нє нравіца — вихаді!». Щоправда, решта до запитання віднеслася спокійніше. «Чув я про цей наказ, — відгукнувся водій 201 маршрутки Юрій, прикручуючи звук свого приймача, — але я працюю шістнадцять годин на добу, все життя проходить повз мене. Що і де в світі сталося, дізнаюся лише з «ефемівських» новин. Хіба цим я комусь заважаю? Залишити нас без музики — все одно, що в погріб посадити», — обурився він.

      Підтримує своїх підопічних і директор державного підприємства «Ярослав», найпотужніший київський перевізник Сергій Семенов. «Особисто мені таке регулювання не подобається. Кір'ян дійсно на високих тонах поговорив з перевізниками про цю проблему і про те, що чекає на тих, хто порушуватиме його поради, але чому київська влада проти шансону, я не розумію, — розповідає Сергій Іванович, — не можна ж до усіх людей підходити однiєю міркою: комусь подобається шансон, іншим — попса, і це нормально». Водночас, на його думку, про відсутність цієї проблеми можуть казати хіба що глухі або ті люди, які маршрутками не користуються. «Водії дійсно дуже часто включають приймачі надто голосно, як правило, це роблять ті перевізники, які їздять на приватних «бусиках» чи невеличких ГАЗельках, тому, можливо, на них і подіють зауваження управління транспорту», — вважає Сергій Іванович.

* * *

      За Правилами дорожнього руху слухати музику на повну гучність водіям дозволяється лише на зупинках чи стоянках. Тому, якщо завтра зранку ваш знайомий водій знову увімкне на всю «чєрний бумер», можете, не соромлячись, попросити трохи «підкрутити» звук. Маєте право. І не боятися, що й цього разу на ваше прохання зупинитися «водила» знову не дочує, а свою «тачку» різко заверне до бровки, проїхавши зайвих 500—600 метрів. Жити чи ні популярному столичному слогану — «хочеш вийти — кричи» — залежатиме лише від нас, пасажирів. Головне — у суперечках не переборщити. Зрештою, водії — теж люди.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>