Ціна вступу — від душі?

      «Раніше вступ до університету я уявляла собі як щось буденне: закінчила школу, стала студенткою, — ділиться своїми думками абітурієнтка Ірина. — Тепер уже починаю розуміти, що при конкурсі 3—5 осіб на місце це зовсім не просто». Ірина мріє вивчати політологію в Національному університеті ім. Тараса Шевченка, але документи подає водночас до кількох вузів. «Так надійніше, — пояснює вона. — Є хоч якась надія, що не залишуся на вулиці». Звичайно, є й інша «надія», швидше, «гарантія», що обчислюється кругленькою сумою, але про неї Ірина говорити не хоче. Мовляв, не знаю я нічого, та й грошей «таких» у батьків немає. Цікавлюся розмірами потрібної суми. Моя співрозмовниця стинає плечима. Думає, я шпигун.

      Прямую до приймальної комісії одного з престижних державних вузів. Беручи до уваги насторожене ставлення до журналістів, намагаюся «косити під свою». Спершу спостерігаю біля входу. Знаєте, що відрізняє абітурієнтів від студентів? Заляканий, ніби зацькований погляд, намагання будь-яким чином відтягнути мить подачі документів (для цього використовується такий банальний прийом — півгодинне читання оголошень). Для психологічної підтримки вживаються різні засоби: від товариша чи маминої спідниці до пляшки пива з цигаркою. «Я майже впевнений, що «пролечу», — каже Дмитро, затоптуючи недопалок. — Просто хочу спробувати, чи можливо поступити без грошей». Дмитро в питанні вступу «по блату» компетентний: по-діловому розповідає, що за наявності «виходу на потрібну особу» на гуманітарну спеціальність можна вступити без морок та іспитів приблизно за 3—5 «штук» доларів, на економічну треба відвалити не менше шести, залежно від обраного закладу. У недержавних вузах усе простіше, але гроші сплачують не в кишеню, а в касу. Крім того, не гнітить ризик, що, заплативши, все одно пролетиш тільки через те, що хтось заплатив більше.

      У пошуках справедливості підходжу до стін недержавного, Київського міжнародного університету. У приймальній комісії мене зустріли напрочуд привітно, з люб'язністю розповіли, що, як і за якою ціною. У цілому висновок такий: у недержавному вищому закладі кожен студент — на вагу золота (у прямому сенсі), тому, кількісних обмежень щодо вступу майже немає. Головне — бажання. І гроші. До речі, п’ять років навчання в залежності від спеціальності коштують від 5,5 до 13 тисяч доларів. На питання «Навіщо тобі вища освіта?» абітурієнти відповідали по-різному — від «бо так треба» до «це шлях до добробуту особистого та державного». З розповідей абітурієнтів виявилося, що вибір ВНЗ відбувається за такими категоріями: престижність (добре відоме ім'я), популярність (розрекламованість) і... «так батьки сказали». Особливо цікаво обирається факультет — я на власні вуха чула, як один хлопчак говорив мамі: «Документи підемо здавати туди, де менше людей у черзі». Як відомо, престижність факультету відповідає кількості бажаючих обрати дану спеціальність. А там, де менші черги, після вступу доведеться 5 років усім доводити, що «душа лежала до слюсарства».

Олена ШУЛЯК.