Високий лет Орлика

10.10.2012
Високий лет Орлика

Пам’ятний знак у селі Орлик Кобеляцького району. Фото автора.

У жовтні виповнюється 340 років із дня народження видатного борця за волю України, гетьмана козацької держави у вигнанні, творця першої у світі демократичної Конституції Пилипа Орлика. З тієї нагоди обласна організація Товариства українських офіцерів влаштувала у Полтаві наукову конференцію. На ній учені–історики, краєзнавці, активісти цієї та інших громадських організацій згадували життєвий шлях подвижника української справи, аналізували написані ним документи, наголошували на непересічному значенні останніх не лише для осягнення минувшини.

 

Той, хто не зрадив Україні

Як відомо, генеральний писар Пилип Орлик був і, на відміну від багатьох представників козацької старшини, залишився найближчим сподвижником гетьмана Івана Мазепи й під час трагічних для України подій Північної війни. Тож у 1709 році, після поразки шведського короля Карла ХІІ та його союзників–українців у Полтавській битві, змушений був разом із козаками–«мазепинцями» та запорожцями втікати від переслідувачів–росіян у турецькі володіння. Саме там через півроку після смерті Мазепи побратими обрали його новим гетьманом. Готуючись до такого обрання, Орлик написав свої знамениті «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького».

То був небачений для тодішньої Європи, де владарювали монархи і феодали, суспільний договір, у якому одноосібний правитель — гетьман — суттєво поступався своїми правами на користь генеральної ради з представництвом у ній не лише наближеної до нього старшини, а й найшанованіших повпредів од кожного козацького полку як адміністративно–територіальної одиниці. Такий суспільний устрій деякі сучасні вчені–правознавці називають прообразом парламентаризму. Втілити його в життя, звісно, не вдалося, оскільки якраз тоді українці втратили свою державу майже на три століття... Хоча й Пилип Орлик зі своїми соратниками та союзниками, і їхні послідовники неодноразово робили спроби відвоювати ті ж таки права та вольності співвітчизників і, власне, найголовніше з них — право на свою державу.

Сьогодні ж, на думку голови обласної організації Товариства українських офіцерів Олексія Шаманенка, положення тієї Конституції Пилипа Орлика особливо актуальні. Надто з огляду на диктаторські замашки нинішнього Президента й намагання очолюваного ним владного режиму призвичаїти українців до думки, нібито вони одвіку тяжіли до «сильної руки» й просто не можуть без неї обійтися. Тож у заяві учасників конференції міститься заклик до співвітчизників берегти демократичні завоювання й не піддаватися «на провокації антинародних, антиукраїнських сил, єднатися в боротьбі за свої права, які узурпувала купка комуно–кримінальних сил».

Як огірки пам’ять сподвижника Мазепи рятували...

Вони також звернулися до очільників обласного центру з пропозицією встановити тут меморіальну дошку Пилипу Орлику, назвати його іменем одну з вулиць, а в перспективі подбати про спорудження пам’ятника видатній людині, життя й діяльність якої тісно пов’язані з полтавським краєм. Адже до сходження на вершини власної кар’єри він служив у Полтавському полку, його дружиною була дочка тамтешнього полковника Павла Герцика Ганна. Остання свого часу володіла селом (воно спочатку називалося Ореллю чи Оріллю — від назви річки, що саме в цій місцині впадала в Дніпро, а потім було перейменоване) у теперішньому Кобеляцькому районі, яке й досі називається Орлик.

Хоча, так би мовити, автентичні села Новий і Старий Орлики разом із кількома довколишніми у середині минулого століття затопили водами Дніпродзержинського водосховища й перенесли до «оновленого» Орлика та села Радянське. Як тоді, на початку 60–х років, тобто в радянські часи, у назві села вдалося зберегти прізвище близького соратника Мазепи? Кажуть, найбільше посприяв цьому тодішній директор місцевої школи Михайло Лось. Саме він переконав власть імущих залишити цю «брендову» назву, щоб не втрачати в обсягах продажу тамтешніх... огірків, які тут вирощували споконвіку. Орлицькі огірки славилися на весь Радянський Союз, а що буде, коли Орлика не стане? Так постулати практичного «дядьківського» маркетингу перемогли ідеологічні догми.

Зрештою, й зараз кількість та розміри «огіркових» теплиць на присадибних ділянках місцевих господарів вражають багатьох гостей села. Нещодавно ж тут завдяки одній із громадських організацій встановили пам’ятний знак тому, хто «подарував» селу таку славну назву, а всім українцям — надію на неперервність демократичних традицій. Водночас представники патріотичної громадськості краю сподіваються на те, що Пилип Орлик невдовзі повернеться й до Полтави.