«Культурні обрії». Співочі та мальовані

Позавчора у Національній філармонії відбувся великий сольний концерт легендарного українського колективу — ансамблю «Кобза–оригінал», присвячений 65–річчю з дня народження незмінного лідер–вокаліста Валерія Вітера. Головною родзинкою музичної програми стало, звісно ж, фірмове багатоголосся гурту. Сама ж програма була побудована так, аби наочно відобразити всі ключові речі за 40 років існування колективу. На концертi виступила Нiна Матвiєнко, а також народний дитячий танцювальний ансамбль «Нюанс», у якому танцює маленька дочка Валерія Вітера — Діана.

—  Валерію, цей концерт був не єдиною подією з нагоди ювілею. Знаю, що водночас була представлена виставка ваших плакатів «Культурні обрії».

— У тому й полягає особливість заходу, оскільки вирішено експонувати увесь мій творчий доробок — збірку плакатів за 40 років діяльності. Це дає вичерпне уявлення про панораму культурного життя України, адже свого часу я зробив чимало плакатів для різних хорів, ансамблів, солістів, конкурсів і фестивалів. Перший плакат датується 1970 роком і присвячений фольклорному ансамблю «Веснянка». Для десятків моїх друзів з різних творчих колективів виставка була своєрідним сюрпризом, адже вони знають лише те, що я робив як художник, і не в курсі того справжнього розмаїття культурного плаката, яке насправді оточувало нас усі ці роки.

— Усі знають про існування клона — такого собі вокально–інструментального ансамблю «Кобза» під проводом Євгена Коваленка, якого не було серед засновників у 1969–му...

— Тоді засновників було троє — Володимир Кушпет, Георгій Гарбар і я — Валерій Вітер. І усі вони, а також Ігор Курилів, Валерій Дарченко і Олександр Дерев’янко, були разом на сцені філармонії. Гадаю, що глядачі, послухавши концерт, зрозуміли, де зрештою є справжня «Кобза». Основою нашого виступу був останній альбом «Кобзи–оригінал» під назвою «Повій, вітре, на Вкраїну», який став збіркою найкращих композицій за увесь час існування гурту. Усе, що звучало, було багаторазово перевірено на живих виступах не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Відчуваю, що нині у нас відкрилося друге дихання, і це дуже скоро відчує наш слухач. Зокрема, нині серію великих концертів готує наш побратим Ігор Курилів, який уже тривалий час працює концертним директором Софії Ротару.

— Валерію, твій ювілей — це привід ще раз згадати, як починалася «Кобза»...

— У далекому вже 1969 році у надрах київської консерваторії виник молодіжний ансамбль, засновниками якого були тоді ще студенти Володимир Кушпет, Георгій Гарбар, Кость Новицький та Олександр Зуєв. У 1971–му хлопці запросили мене як соліста–вокаліста, тому що чули мене вже як учасника знаменитої тоді групи «Березень». Буквально через тиждень репетицій, восени 1971–го, ми записуємо свою платівку. До речі, то була перша в Україні стереоплатівка. Тоді ж відбувся наш перший повноцінний концерт у Будинку культури «Славутич» разом iз дуже відомим тоді ансамблем «Мрія». Нас одночасно «забрили» в армію, тож по–справжньому буремні для нас події розгортаються у 1973–му. Ми виграємо третю премію на Всесоюзному конкурсі вокально–інструментальних ансамблів. Першу отримали «Песняры», другу не дали нікому. У нас почалися шалені концертні траси у межах Радянського Cоюзу, щороку «Кобза» давала від 200 до 250 концертів у всіх куточках країни. У 1976–му група записує свій другий альбом, а у 77–му починаються першi закордонні поїздки — Італія, Чехословаччина, Німеччина, Фінляндія, Польща. Повноцінний концертний тур у Канаді ми мали у 1982–му, хоча наш менеджер iз Канади Юрій Джуровець пробував запросити «Кобзу» починаючи з 1972 року, але увесь час отримував відмови від нашого Міністерства культури. Сказати, що гастролі у Канаді — це була бомба, — це нічого не сказати. Пізніше я багато разів бував там iз сольними концертами і виставками, у тому числі разом з Ніною Матвієнко. У мене там до цього часу є багато друзів, з якими я постійно підтримую контакти. Нині ми з «Кобзою–оригінал» готуємо новий матеріал для наших канадських шанувальників...