Юань, а не гривня

02.10.2012

Шкода, що Китай випереджає Україну, та й не тільки її. Китайська команда завоювала друге місце на Олімпійських іграх, китайська економіка (за ВВП) є другою у свiтi, от–от вийде на першу позицію. Старші люди пам’ятають, як у радянські часи китайці приїздили в українські інститути навчатися, стажувалися на наших підприємствах. Ми сміялися, коли китайці ганяли горобців, виплавляли у сільських домнах нікудишній чавун. З того часу Китай зробив гігантські кроки вперед, а Україна посунулася назад. Нині ми купуємо китайський ширвжиток, присмачуємо китайським часником наше (поки що) сало; минулого року, як згадали про гречаники («гоп, мої білі»), гречку довелося купувати в Китаї. (У поточному році уряд зумів забезпечити виборців власною гречкою). А зовсім недавно Китай позичив нам долари, щоб ми закупили його технології та обладнання для енергетики. А що ж ми? Ми продукуємо необроблений низькоякісний метал і «робимо ракети» (лишився ще спадок поки що).

Українці часто скаржаться на долю, на сусідів. Але історично доля не була більш доброзичливою до китайців. Монголи пошарпали Китай не менше, ніж Русь–Україну; Росія оголосила Приамур’я «ісконно» російськими землями, китайцям, правда, пощастило, що Росія не «возз’єднала» весь Китай, але японці як колонізатори нічим не кращі за росіян. На початку XX ст. українські заробітчани їхали в Америку, китайські — теж у різні світи. З них російські більшовики формували загони (зокрема проти Холодноярської республіки), що воювали не за інтернаціоналізм, а за харчі. Китайці пережили і голод, і революції, і громадянську війну, і диктатуру Мао (китайська копія сталінізму). Чому ж тепер Китай так вирвався вперед?

Китайська культура дужа давня, китайці дали світові папір, пензель, туш, книгодрукування, компас, порох, сірники, чай, шовк, порцеляну. Українська культура теж давня, деякі ентузіасти хочуть зробити її ще давнішою за рахунок трипільської культури. Виникає запитання: «Якщо ми були такими вмілими та розумними тоді, то чого ми такі бідні сьогодні?» Не варто робити заяв, що українська мова найдавніша у свiтi, треба робити все можливе, щоб вона не зникла сьогодні. Перевага китайців у тому, що вони більш активні, націлені у сьогодення та майбутнє.

Нема підстав вважати, що китайці працьовитіші за українців, хоча у нашому календарі неробочих днів набагато більше, ніж у Китаї. Українці можуть працювати, якщо матимуть умови. Працелюбність українців підривала колгоспна система з її принципом «хоч працюй, хоч не працюй...», нині підриває неможливість реалізувати результати праці — чи то молоко селянинові, чи швидкісні електропоїзди Крюковському заводу, коли замість вітчизняних придбали корейські та чеські.

Китайці більші патріоти, ніж українці: нікому з них не спаде на думку, щоб Китай у цілому або якась провінція увійшли до складу Росії. Китайці (ніяка провінція, ніяка верства) не відмовляються від рідної мови, навіть від письма (більше 3 тис. ієрогліфів), це не заважає їм вивчати англійську.

Найбільше програє Україна Китаю при порівнянні керівництва, «еліт», так би мовити. Після тих, хто примушував людей винищувати горобців, до влади в Китаю прийшли розумні люди. Компартія Китаю веде народ до сяючих вершин капіталізму, країна розвивається темпами, яким Україна, що не повернулася до рівня 1990 року, може лише заздрити. У нас КПУ ні на що не здатна, мета комуністів — затягнути Україну до Росії та повернутися до соціалізму радянського зразка. Українська владна «еліта» — це люди, що дорвалися до корита, для них головне — власні інтереси, а не державні, тому в нас після соціалізму побудували бандитський капіталізм. Вчені ще мають дослідити, як краще було переходити до капіталізму — за тоталітарного режиму чи в умовах псевдодемократії, анархії, коли все було розкрадено.

Чому в Китаї крадіїв держмайна, корупціонерів менше, ніж в Україні? Тому що там iз ними борються по–справжньому. Ефект від боротьби з корупцією більший, ніж боротьби з горобцями. Але таку розкіш може собі дозволити лише Китай, в Україні сама «еліта», щоб не щезнути повністю, цього не дозволить, влади у неї нині не менше, ніж у тоталітарному Китаї. Вона зразу ж згадає про європейські цінності, доводитиме, що без «еліти» народ жити не зможе, він звик, щоб хтось обіцяв покращення життя, роздавав гречку, розказував про стабільність і соціальні пільги.

Януковича можна вважати українським Конфуцієм: один мислитель вказував на складнощі життя у час змін, другий постійно твердить про необхідність стабільності. Мабуть, саме заради стабільності у нас тільки говорять про реформи, а нічого путнього не роблять. Китайці ж пережили негативи, пов’язані з реформами, і тепер попереду.

Успіхи Китаю величезні, нам варто переймати передовий китайський досвід. Можна було б запросити китайців, хай би навчили, але є ризик повторення угорського сценарію. Там після початку спільних проектів приїхали спеціалісти із сім’ями, і нині в Угорщині двохсоттисячна китайська діаспора. Щоб не робити ще й китайську мову державною, краще буде послати всю нашу владну «еліту» на вишкіл у Китай, років хоча б на п’ять, щоб досягти поліпшення життя, бажано вже сьогодні.