Більшість із тих, хто читав п’єсу Георга Бюхнера «Войцек», назве цей твір зрозумілим, з простим сюжетом, без особливих претензій на вишуканість форми... Жив собі солдат Войцек, мав співмешканку Марію та сина, для яких важкою працею добував копійки, аби ті могли принаймні якось жити.

Те, як мистецтво перетворюється на саме життя, я збагнув, роками спостерігаючи за творчістю Валерія Голейка, типового представника мистецького андеграунду столиці. 30 років тому Валерію випало стати основоположником цілого мистецького напряму — тральфреалізму, який нині має численних послідовників.

У те, що фестиваль сучасного мистецтва «Гоголь–fest» відбудеться цього року, мало хто вірив. Ще з часів попереднього фесту, що відбувся позаторік, не стихали розмови про відсутність фінансування та брак відповідного приміщення. Приміщення таки знайшли — завод металоконструкцій на Видубичах, а ось у графі «фінансування» знову довелося ставити прочерк.