Не захлинутися б...

06.07.2004
Не захлинутися б...

Навіть найточніша сучасна апаратура на водоканалі не спроможна визначити, якими мають бути платежі за воду. (Фото Укрінформ.)

      Наш рідний Президент страшенно ображається, що Україну не визнають країною з ринковою економікою. Звичайно, добре було б, якби нас визнали видатними «ринковиками», але чи настільки вже неправі Вашингтон із Брюсселем? Один скандал із Кріворіжсталлю чого вартий! А якщо спуститися нижче, в «глибинку»? От, скажімо, Луганщина, «світанок України». Тут розпорядженням голови облдержадміністрації Олександра Єфремова вже з 1 липня вводять «граничний рівень рентабельності при формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги і плати за проживання». Від щирого серця Олександр Сергійович встановив нульовий граничний рівень рентабельності «для населення, садово-городніх товариств, гаражних кооперативів і навіть для творчих майстерень. Для решти категорій споживачів можна «накручувати» рентабельність не вище 10 відсотків.

      Прогресивна громадськість бурхливо аплодує: тепер, мовляв, ці комунальники припинять своє здирництво! Зате більшість пересічних громадян, побачивши документ надрукованим у деяких обласних газетах, приречено зойкнула: «Знову подорожчання!». І точно, не встигла висохнути друкарська фарба, як «на люди» вийшов генеральний директор обласного комунального підприємства «Компанія «Луганськвода» й бадьоро повідомив, що разом із органами місцевого самоврядування проводить узгодження єдиного тарифу для населення. Сенс цього «узгодження» полягає в тому, що тепер більшість населення платитиме за кубометр води 95 копійок. А за те, аби цей куб злити в каналізацію (водовідведення) — ще 51 копійку. Для довідки: сьогодні мешканці обласного центру поки що платять, відповідно, 62 та 20 копійок.

      «Ну і до чого тут Захід із його оцінкою української ринковості?» — можуть поцікавитися уважні читачі. Захід, може, й ні до чого, а от із ринковістю явний «напряг». Що означає, з точки зору будь-якого виробничника (вихованого на радянському досвіді господарювання), розпорядження пана Єфремова? Та тільки одне: що про зниження собівартості можна геть не турбуватися. Навпаки, чим вона більша, тим більшими — в абсолютному грошовому вимірі — стануть оті 10 «граничних» відсотків. А якщо ти з якихось причин опинився у становищі монополіста...

      Гендиректор Луганськводи Віктор Скобліков у такому становищі опинився винятково завдяки Олександру Сергійовичу. Пану Єфремову давно вже кортіло об'єднати під одним дахом два обласних «водовидобувних» підприємства разом з усіма міськводоканалами. «УМ» уже повідомляла, як з цього приводу викручували руки депутатам луганської міськради наприкінці минулого року (і таки докрутили). Витримали шалений тиск лише деякі міські ради, залишивши у своїх руках проблеми водозабезпечення. Тепер їхні виборці гідно можуть оцінити твердість своїх депутатів і — в першу чергу — мерів. А як оцінювати луганчанам своїх «обранців», коли тарифи на воду підскочать більш ніж у півтора раза, а на водовідведення — аж у два з половиною?

      Коли Єфремов зі Скобликовим вимагали повного контролю над водопостачанням у регіоні, то висували принаймні два переконливих аргументи. Перший: концентрація в одних руках усіх надходжень дозволить свіжоспеченій (чи в даному разі треба казати «звареній»?) компанії нарешті «розшити вузькі місця» у системі. Другий аргумент: запропоноване нововведення убезпечить її (систему) від неприємних сюрпризів. Практика показала, що навіть драконівська рішучість пана Скоблікова відрізати від «труби» всіх запеклих боржників і перманентне залякування судовими позовами решти його клієнтів геть не убезпечили обласне комунальне підприємство «Луганськвода» від хронічних боргів перед енергетиками і, як наслідок, — від санкцій. Без води надовго залишалися по кілька міст та районів одночасно. Можливо, поліпшився технічний стан отих «вузьких місць», однак пан Скобліков чомусь про це не звітує і говорить про заходи у майбутньому часі, зосередивши свої ораторські здібності на тому, аби переконати населення в необхідності вирівнювати тарифи.

      Чому саме «вирівнювати»? Логіка Віктора Вікторовича проста й зрозуміла, як дубинка спецназівця: якщо, скажімо, сьогодні для мешканця Станично-Луганського району (який лежить по обидва боки Дінця) кубометр води коштує всього 28 копійок, а для свердловчанина — аж гривню п'ятдесят, то їх слід «вирівняти», призвівши до середнього показника. Яким виявився останній, дивись вище, однак і ним директор не зовсім задоволений. Каже, що 95 копійок — це лише 80 відсотків собівартості. Тобто, вважайте, невдовзі можна буде очікувати чергового «вирівнювання» — до єфремовської «нульової» рентабельності. Але як його оцінити з точки зору ринкової економіки? Можливо, комусь може здатися кричущою несправедливістю, що через Станицю Луганську протікає головна водна артерія Донбасу, що навколо обласного центру повно підземних джерел питної води, а в тому ж Свердловську їх немає. Однак, напевно, щось і в Свердловську є таке, чого бракує Станиці. Та й з джерелами не все так просто.

      Перед виборчою кампанією 2002 року один із кандидатів почав роботи із забезпечення Краснодона водою з місцевих підземних джерел. Влада поставила на іншу кандидатуру, підприємця-благодійника (може, й не дуже щирого) спільними зусиллями випхали з області в рідний Донецьк. Тепер у Краснодоні чекають, коли пан Скобліков доведе сюди водогін, відновить внутрібудинкові мережі. Наскільки краснодонці платитимуть більше, ніж за першим варіантом, сказати важко. Свердловськ, до речі, розташований поруч із Краснодоном і мало чим відрізняється від нього за геологічними чи кліматичними умовами. Можна також припустити, що й водогінні труби у будинках свердловчан у ненабагато кращому стані.

      Крім усього, ніхто не зробив обгрунтування свердловських тарифів. Є підозра, що вони досягли рекордного рівня винятково через рідкісність такого феномену, як поява води у кранах. Це спричинює сумне явище, яке зветься гідравлічним ударом. І якщо появу води раз на тиждень слід вважати рідкістю, то щотижневі гідроудари, якими це супроводжується, занадто часті. А через них системи тут виходять з ладу частіше, ніж у благополучних містах. То за які гроші їх ремонтувати, як не за ті, що лежать у кишенях свердловчан? Звідси й підвищені тарифи. Тепер цю нестачу коштів Луганськвода хоче розкласти на всіх своїх клієнтів — їх у неї у цьому році з'явилося так багато! От тільки чи платитимуть вони так само охоче, як тепер, після «вирівнювання»? За даними того ж Скоблікова, нині сплачують за воду на рівні 57,9 відсотка. Може, він розраховує на обіцянки уряду підвищити мінімальну зарплату та пенсії?