Олег Березюк: У 1937–му році виправдальних вироків було більше, ніж зараз

06.09.2012
Олег Березюк: У 1937–му році виправдальних вироків було більше, ніж зараз

Сумнозвісне народне прислів’я «Закон — як дишло», взяте на озброєння нинішньою владою, не всім українцям до вподоби. Ще лишаються у правовому «полі бою» поодинокі борці за правду, які попри погрози, замахи на життя, вимагають поваги до Закону. Один із таких — правозахисник, голова Українського юридичного товариства Олег Березюк. Він із колегами–правниками намагається тримати контроль за найбільш резонансними судовими справами в Україні — і кримінальними, і політичними. Була під пильним наглядом у товариства й справи Тимошенко, Діденка, Оксани Макар. Реагують правозахисники і на справи щодо звичайних українців, проти яких з усією силою обрушується корупційна державна машина.

Олег Березюк, окрім досвіду правника, має за плечима ще й службу в повітрянодесантних військах. Тому «начинка» силових структур йому відома добре. Як відомо і те, що незалежної судової системи в Україні більше не існує. А відновити її (як і навести лад у всій державній системі) професійним юристам хочеться. Одна із таких можливостей, певен Олег Березюк, — оновити склад Верховної Ради. Саме тому він балотується третім номером у списках від УНА–УНСО. «Мені ці люди близькі по духу — з ними не потрібно хитрити, — каже пан Олег. — Я свого часу, ще в армії, звик до таких відносин. І тепер тільки так і спілкуюся з людьми. Ми маємо забезпечити порядок в країні. І підстави так говорити у нас є. Адже ми об’єднали зусилля унсовців, Українського юридичного товариства і офіцерів Збройних Сил України».

 

«Із системи вичавлюють адекватних суддів»

— Пане Олеже, зараз експерти багато говорять про печальний стан справ у судовій системі, про залежність Феміди від влади. Що ви скажете про ситуацію в судовій системі, наскільки вона погіршилася?

— Я скажу так: судова система не погіршилася — її немає вже взагалі! І ситуація критична. Відбулася повна узурпація влади: суди не звертають увагу на закони, Конституцію — виконують лише команди зверху в режимі ручного управління. Особливо коли йдеться про політичні справи, коли вже прийняте рішення, шансів домогтися дотримання закону — жодних. І навіть гроші не допоможуть. Але й без них, до речі, простому українцеві у суді теж непереливки. Мені якось високопоставлений суддя сказав, не соромлячись: «А ви знаєте, що навіть за законні рішення треба платити?»

Ось справді вражаючий факт про наші реалії: у 1937–му році виправдальних вироків було більше, ніж у сучасній Україні. І відповідальності за такі речі ніхто жодної не несе. Покарання для судді буде лише в тому разі, якщо він не виконає те, що йому наказали зробити «зверху», — завтра ж його позбавлять мантії. А перед народом суддя ніяк не відповідає. Тому лише можемо констатувати: із судової системи вичавлюють адекватних суддів. Лишаються тільки покірні — люди, які формально легітимізують рішення влади.

От візьмемо хоча б свіжий приклад — виборчу кампанію: 303 особи не змогли стати кандидатами в депутати — їм відмовлено в реєстрації. І приводи смішні! Взяти того ж Миколу Сірого (захисника у справі Тимошенко. — Авт.). Не було жодних підстав, щоб його не реєструвати: професор, кандидат юридичних наук, знана людина. Йому відмовили через те, що він неправильно написав заяву. Хоча закон каже: неточності й помилки не є підставою для відмови в реєстрації. А суди проковтнули все і відмовили в судовому захисті порушених прав. І таких випадків десятки!

— Виходить, в нашій державі засудженим може стати будь–хто…

— Від тюрми і суми — як–то кажуть. Але в нашій державі є свої особливості. Ось свіжий приклад. Історію про Оксану Макар вся країна пам’ятає. А після неї була друга справа: в Умані звинувачували шістьох хлопців у зґвалтування студентки. Я також був адвокатом у цій резонансній справі. Усе почалося з того, що мені подзвонив знайомий місцевий депутат від БЮТ, батько одного з затриманих, і просив допомогти. Я тоді відповів: «Сашо, якщо твій син винен — буде покараний. Якщо ні — зроблю все можливе». Коли я поспілкувався із затриманими, отримав інформацію з власних джерел, зрозумів загальну картину. І знав, що ці хлопці невинні. Коли ж почалися очні ставки, я зрозумів, що цю дівчину хтось готує — такі вона давала завчені, професійні відповіді. І я не міг зрозуміти, для чого це робиться? Ще тоді я говорив, що маю сумнів щодо події злочину взагалі. Хоч за це мене і ЗМІ критикували, дзвонили навіть друзі, казали, що я душогубів захищаю. Але виявилося, що я був правий.

Коли провели експертизи, стало зрозуміло, що факту зґвалтування не було. Згодом і сама дівчина написала зізнання, що хлопців вона обмовила. Які мотиви? Вона говорить: образилася на парубків. Але це несерйозне виправдання. Думаю, що за нею хтось стояв, хтось переслідував певну мету — не виключено, що й політичну. Логіка така: у «регіонів» є ґвалтівники, мають бути і в БЮТі.

Адже резонанс був чималий. На фоні справи Макар судді боялися випускати будь–кого, навіть невинних людей. Тому й обмовлених хлопців навіть після рішення суду не одразу звільнили з–під варти. Випустили лише після того, як під міською прокуратурою зібралося близько 70 місцевих жителів, які прийшли підтримати хлопців.

«Мене намагалися ліквідувати»

— А приклади порядного суддівства й слідства в резонансних справах усе ж лишаються?

— Вони є. Але даються великою ціною. Одна з таких справ, до якої я був причетний: підполковник міліції Філімонов порушив кримінальну справу: шахрай незаконним шляхом заволодів майном підприємства. Коли почав цю справу розслідувати, виявив, що до неї причетні представники прокуратури, високопосадовці, деякі представники СБУ Одещини. Гірше того — вони працювали спільно з членами міжнародної терористичної групи «Хаммас». Звісно, на цього підполковника одразу почався тиск, його «просили» закрити кримінальну справу, дуже великий хабар пропонували. А коли він відмовився, з нього зробили обвинуваченого — отримав 5 років позбавлення волі.

У цій справі ми маємо виправдальний вирок. Але домогтися цього було важко: надто великі гроші пропонувалися. Скажімо, щоб залишити вирок в силі, не рядовому судді пропонували 2 мільйони доларів. І коли той відмовився, люди не могли зрозуміти: яка «вага» того підполковника? Але, бачте, порядні люди ще є: судді вирішили все за законом, і Філімонова звільнили.

Потім я ставив питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у незаконному засудженні офіцера міліції. Порушували це питання і народні депутати. І було рішення Комітету Верховної Ради про створення слідчо–оперативної групи. Але, на жаль, жодного кроку з боку Генпрокуратури і СБУ не було. Зате пішов витік інформації. І адвоката, який намагався притягти до відповідальності винних осіб, пробували ліквідувати.

— Тобто на вас через цю справу вчинили замах?

— Саме так. Організували засідку за всіма правилами військової науки. Не врахували одне: я мав спеціальну підготовку і те, що вони задумали, не вийшло.

Це був спланований напад посеред білого дня неподалік мого дому: поблизу недобудови назустріч мені вийшов невідомий — з рукава в нього «вилетів» розвідний ключ, яким користуються сантехніки. Потім було кілька спроб нанести удар в голову, але я їх блокував. За характером нападу, нанесенням ударів, скажу: це був співробітник міліції. Або колишній, або діючий. Бо як звик махати дубцем, так і намагався це робити ключем.

Звісно, я звернувся у міліцію. Кримінальна справа порушена, але не розслідується.

«Ми працюємо, як десантники»

— Тепер бути правозахисником, як і в радянські часи, стає небезпечно?

— Так і є! Ось вам приклади. Адвокат Василюк (до речі, зараз захисник у справі Оксани Макар) свого часу надавав юридичну допомогу одному підприємцю. Приїхали податківці, і їм не сподобалося, що присутній адвокат. Відтак правоохоронці склали протокол про те, що юрист начебто грубив, хуліганив, і намагалися його заарештувати. Якби наша юридична спільнота не «відбила» колегу, то ще й ув’язнили б.

Ще один кричущий випадок: Юрій Мартиненко (при Ющенку був заступником начальника Служби внутрішньої безпеки МВС, адвокат Луценка) теж захищав одного з підприємців. Бізнесмена правоохоронці затримали — хотіли хабар. А той викликав адвоката. Поки той їхав, підприємця у відділенні били. Але чоловік — у минулому гарний кікбоксер, пробував захищатися. Адвокат вступає у процес, ставить питання про притягнення до відповідальності тих, хто побив підзахисного, — суд виступає на стороні міліції.

Образу правоохоронці зачаїли: аби помститися, затримують сина адвоката і звинувачують у тому, що він украв якісь колеса. Але навіть «підтасувати» факти до ладу не спромоглися: за їхніми датами у справі хлопець крав ті колеса, коли вже… сидів у ізоляторі. А через тиждень мені дзвонить Юрій Мартиненко: у нього у квартирі обшук. Але ж адвокатів ні з того, ні з сього не мають права обшуковувати. Що ж, ми дорогою зібрали 20 адвокатів — їдемо виручати: щоб не підкинули нічого зайвого. А там уже до штурму готуються: 30 співробітників міліції, велике начальство. Уже й дві пожежні машини підігнали — «злочинець» же серйозний. Дійшло до смішного: викликали піротехніків, поклали під вікнами на траву дві гранати Ф–1: хотіли імітувати, що в Мартиненка у квартирі були гранати, і він їх через вікна другого поверху повикидав. Снайперів привезли, задокументували все це. Але помилилися вікнами: підкинули ці гранати сусідам… з протилежного боку. Всі ці речі ми задокументували теж, прес–конференцію після того провели. Трохи наробили шуму. Більшість членів нашого товариства працювала і в правоохоронних органах, і у спецпідрозділах. Ми готові до подібних провокацій.

— Тобто працюєте, як пожежники — одразу гуртом виїжджаєте на місце пригоди?

— Я б сказав: як десантники: спускаємося десантно–штурмовим способом — не парашутним (сміється). Тільки таким способом, об’єднавши зусилля, можна захистити свої права і права інших громадян.

 

РЕЦЕПТ РЕФОРМАТОРІВ

«Системі можна протиставити лише систему»

— Як можна, на вашу думку, змінити ситуацію в державі?

— Потрібно змінювати владу і передовсім — систему державного управління. Бо якщо поміняти лише людей при владі — нічого не зміниться. От випустіть Тимошенко з тюрми і посадіть на місце Януковича — буде та ж сама картина. Потрібні люди, які зламають державну систему.

У нас багато говорять про політичну реформу, і її потрібно проводити. Треба створити таку систему, при якій народ зміг би контролювати дії влади — і законодавчої, і виконавчої, і судової. Ми виходимо з принципу розділення влади і створення системи стримування противаг, яка існує, скажімо, у США.

Сьогодні наша Конституція — хороший автомобіль «Мерседес», з якого витягнули двигун. І зрозуміло, чому він не їде. Наше товариство розробило свій варіант Основного закону. І згідно з ним, президент — глава держави, який несе відповідальність за дії виконавчої влади, разом із прем’єром і всім кабміном. Якщо ж станеться так, що в парламенті складеться більшість, яка перешкоджає діяльності президента, у народу має бути можливість оцінити дії президента і парламенту. І того, хто заважає, усунути від влади. Так ми даємо реальну можливість парламенту оголошувати імпічмент, а президенту — розпускати парламент. І надаємо право оголошувати всенародний референдум із приводу довіри парламенту: але якщо народ висловив довіру Верховній Раді, президент має піти у відставку.

Що ж до судової влади. Є різні ідеї: у тому числі й обирати суддів. Ми вивчали досвід США (там у різних штатах різна система призначення суддів). Але і в США теж чимало проблем: в Америці бували випадки, коли психічно неврівноважені люди ставали суддями. На нашу думку, найкраще для України підійшла б адаптована Масачусетська система обирання суддів. Як це відбувається? Рада суддів, яка складається із суддів у відставці, обирає трьох найдостойніших кандидатів і представляє їх губернатору (у нашому випадку — президенту). Він призначає одного. Через рік у тому окрузі, де цей суддя судить, проводиться референдум. Якщо люди задоволені об’єктивністю слуги Феміди — його підтримують. Тобто відбувається потрійний контроль. І ніякі хабарі не допоможуть. І, до речі, найменше скасованих вироків саме по тих суддях, які обрані за такою системою.

Ми тісно спілкуємося із закордонними юристами і суддями. Часто зустрічаємося і з Богданом Футеєм, американцем українського походження, — суддею Верховного суду США. Він, коли бачить, що у нас відбувається, дзвонить мені й каже: «Що ж ваша юридична громадськість мовчить?» Ми не мовчимо! Але голосу юридичної громадськості ніхто не чує — цього замало. Системі можна протиставити лише систему

 

ДРУЗІ–ПРЕЗИДЕНТИ

«Не думав, що Міша стане президентом»

— Ви вчилися разом із нинішнім Президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі. Розкажіть про ці часи.

— Часи були буремні, хоч і веселі. Разом із Михайлом у Київському університеті на юрфаці вчилося багато грузинів, які досягли чимало в своїй державі. Жили ми в одному гуртожитку, дружили, спортом разом займалися. Часи були голодні, стипендія — маленька, тож разом думали, як вижити, десь підробляли, вагони розвантажували…

Не думав я, що Міша стане президентом. Хоча він вже тоді виділявся серйозністю і гарно вчився. Видно було, що він готував себе до серйозних справ. Востаннє ми з ним бачилися на зустрічі випускників в університеті.

Міша жартував тоді, що в Україні гарні дівчата, а відколи він став президентом, потерпає: його охороняють, і тепер можливості знайомитися немає. Ми йому поспівчували (сміється).

А в Грузії я буваю часто. І їхні успіхи й справді вражають. Ось

нещодавно був у Левана Варшаломідзе (ми з ним теж вчилися разом), він прем’єр–міністр Аджарії. І Леван мені сказав цікаву річ: «Ми думали з хлопцями, що будемо в Україні і надалі вчитися. Думали, ви будете розвиватися і нам допоможете. А вийшло, що ви до нас приїздите переймати досвід. Але, мабуть, Україні є ще куди падати, якщо у вас не відбуваються зміни на краще. Бо Грузії вже опускатися було нікуди».

 

ДОСЬЄ «УМ»

Олег Березюк

Народився на Черкащині. Випускник юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Працював помічником–консультантом народного депутата України Степана Хмари; консультував нардепів Григорія Омельченка, Анатолія Єрмака. Був радником голови Державного комітету України з питань підприємництва, начальником Головного аналітично–правового управління Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. У 2002—2004 рр. — головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Олег Березюк — автор публікацій iз проблем теорії держави і права, конституційного та корпоративного права в наукових та періодичних виданнях. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Кандидат у майстри спорту зі легкої атлетики. Володіє російською, французькою, англійською мовами.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>