Серед кількох тисяч островів Греції чи не найвідомішим — і завдяки міфам, і з огляду на сучасні пропозиції туристичного відпочинку — є Крит. Острів, на якому царював легендарний Мінос, убивав свої жертви Мінотавр і прославився Тесей, справді має чим привабити туристів. Проте якщо Крит є туристичною короною Греції, то навколишні, хай дрібніші, але не менш прекрасні острови є перлинами в цій короні. Поміж яких білосніжно–блакитним діамантом сяє Санторіні — елітний курорт за наших часів і одна з найбільших загадок античного світу.
Торік британська телерадіомовна компанія Бі–Бі–Сі та фаховий спеціалізований журнал Travel+Leisure Magazine («Подорожі і відпочинок») у своєму дослідженні визнали грецьку Тіру, більш відому як Санторіні, найкрасивішим островом світу. Перебільшення це чи ні, але принаймні у грецьких рейтингах найпривабливіших островів Санторіні впевнено випереджає Крит, Корфу, Родос та Міконос, а суха статистика свідчить: цей острів — один із десяти найбільш відвідуваних у світі. Туристів сюди приваблюють не лише надзвичайної краси природні краєвиди, а й архітектурна гармонія. Сліпуче–білі будинки з синіми дахами (кольори прапору Греції), немов сніг, обліпили схили гір та пагорбів над морем — від такої краси перехоплює подих.
Назва «Санторіні» насправді об’єднує групу з п’яти островів в Егейському морі, що входять до архіпелагу Кіклади. Тіра — найбільший і найвідоміший, Тересія — другий за розмірами, але малонаселений, та безлюдні Неа Камені, Палеа Камені й Аспронісі. У давнину всі вони були частинами єдиного великого острова, в центрі якого височів вулкан Санторін. Саме ця вогнедишна гора відіграла ключову роль в історії не лише архіпелагу, а й усього античного світу. У результаті надпотужного виверження вулкана близько 1500 року до нашої ери три чверті єдиного острова Санторіні пішло під воду. Утворилася величезна вирва — кальдера, яку одразу заповнило море. Від перепаду температур стався надзвичайно сильний вибух, що спричинив цунамі заввишки 100—200 метрів. Велетенські хвилі накотилися на узбережжя Близького Сходу та півночі Африки й майже повністю затопили розташований за 120 кілометрів на південь острів Кріт, довершивши справу вулканічного попелу, який поховав під собою чимало крітських міст.
Виверження Санторіну фактично поклало край величній Мінойській цивілізації, хоча розкопки свідчать, що життя у мінойських містах–палацах жевріло ще кілька десятків років. Нині найвідомішою з ахеологічних пам’яток цієї античної культури є руїни Кносського палацу, лабіринтоподібна архітектура якого лягла в основу міфу про Мінотавра. Палац був розташований усього лише за 5 км на південь від сучасної столиці Криту — міста Іракліон, тож дістатися до легендарного Лабіринту можна міським автобусом №2. Вартість квитка — 1.20 євро.
Ще давньогрецький історик і філософ Платон вважав, що саме Санторіні — міфічна Атлантида, яку поглинуло море. Цю думку поділяють і багато сучасних дослідників. Археологічні розкопки античного поселення Акротірі на Тірі свідчать, що за дві тисячі років до нашої ери воно було одним із головних міст античної історії і торговельних центрів Середземномор’я з населенням близько 30 тисяч. В Акротірі діяла цілком сучасна за стандартами система каналізації, було створену розгалужену дренажну систему для сільгоспугідь, там творили античні митці, працювали найкращі майстри ремесел тощо.
Історики та дослідники Біблії схиляються до версії, що саме виверження вулкана на Санторіні спричинило описані в Старому Заповіті великі кари єгипетські: із землі повиповзали гади і жаби, ріки вкрилися кров’ю, вода стала отруйною, небо вкрила пітьма, а серед люду почався мор. Ці події, змальовані в другій книзі П’ятикнижжя «Вихід», збігаються в часі з трагедією в Середземному морі.
Після свого моторошного бенефісу вулкан на певний час заспокоївся, але згодом ще кілька разів нагадував про себе менш потужними виверженнями, зокрема у ІІІ та ІІ ст. до н.е. Після виверження у 1452 році вже нашої ери наполовину затопило острів Палеа Камені, а чергове пробудження вулкана 1570 року призвело до затоплення південного узбережжя Тіри. Нинішня конфігурація острівної групи сформувалася в результаті вивержень 1711—1712 та 1866—1868 років. Останній потужний землетрус стався 1956 року — тоді, зокрема, було зруйновано більшість будівель Тіри (столиці однойменного острова), що притулилося на прямовисній скелі на висоті 260 метрів над рівнем моря. Вціліла лише незначна частина забудови ХVIII століття. Після стихійного лиха більшість населення залишила зруйновані поселення, проте невдовзі люди повернулися й відбудували свої оселі.
Уже кілька десятиріч головний вулкан Санторіні спить, зрідка «чмихаючи». Але більше занепокоєння сейсмологів наразі викликає інший, підводний вулкан, кратер якого розташований у центрі острівного кільця на глибині лише 80 метрів. Ця «порохова діжка» може вибухнути будь–якої миті, і наслідки її виверження вчені спрогнозувати не беруться.
Попри небезпеку, острів мало коли залишався безлюдним. Найбільший ворог населення Санторіні водночас є й головним годувальником: вулканічні породи, викинуті в результаті численних вивержень, перетворилися на родючі ґрунти найдивовижнішого забарвлення (переважно червонястого).
На острові немає джерел прісної води, а дощі тут ідуть лише впродовж двох місяців на рік. Проте і люди, й представники місцевої фауни та флори вже давно пристосувалися до таких пустельних умов. Місцеві рослини та сільськогосподарські культури навчилися виживати, живлячись росою, що утворюється в результаті різких перепадів між денною та нічною температурами. Людям доводилося складніше — під час нетривалого періоду дощів водою заповнювали всі можливі ємності й резервуари. Тепер водопостачання забезпечують два підприємства з опріснення морської води, проте місцеві мешканці й досі за звичкою збирають дощову. П’ють же переважно привозну воду. І, звісно, вино — саме цим напоєм острів’яни тамували спрагу в давнину, коли запаси прісної води вичерпувалися. З давніх–давен про Санторіні казали: тут більше церков, ніж будинків, більше віслюків, ніж людей, і більше вина, ніж води. І це не рекламний слоган, а чиста правда.
Починаючи з ХVIII ст. виноробство стало одним з головних джерел прибутку для мешканців Санторіні. Вино тут унікальне — як завдяки особливим сортам винограду, так і з огляду на особливий процес його виготовлення: з уже висушених на сонці ягід. Пляшка такого «ординарного» вина кількарічної витримки найпопулярнішої марки «Вінсанто» коштує від 17 до 60 євро. Вартість елітніших місцевих вин сягає кількох тисяч євро за пляшку.
Серед сільськогосподарських культур Санторіні можна виділити ще й особливі місцеві помідори. За розміром вони лише трохи більші, ніж ягоди винограду, але, з огляду на брак води та надмір сонця, такі солодкі, що з них готують варення чи їдять як фрукти на десерт.
Південне узбережжя Тіри славиться пляжами з дивовижним чорним, червоним та сніжно–білим піском — це також результат вулканічних процесів. Як на власному досвіді пересвідчився автор цих рядків, чорний пісок чомусь менше акумулює тепло й обпікає ноги, ніж звичайний.
Відпочинок на Санторіні здавна приваблював найбагатших людей планети, тож елітних готелів і вілл вартістю від 4 тисяч євро за ніч тут не бракує. Проте найкращі пляжі Санторіні по кішені не лише мільйонерам. У розпал сезону тут пропонують чимало цілком доступних апартаментів: двомісний номер на ніч обійдеться у 35–40 євро. Якщо пощастить, можна на власні очі побачити якусь голлівудську зірку — Санторіні припало до смаку багатьом знаменитостям. Нещодавно розкішну віллу тут придбала американська акторка Анджеліна Джолі. Гіди розповідають, що про її приїзд одразу можна дізнатися по натовпу папараці біля воріт.
Щоправда, останніми роками зірок шоу–бізнесу та арабських шейхів, які раніше були головними покупцями елітної нерухомості на Санторіні, витісняють російські нувориші. Слава райського острова приносить не лише переваги…
Назва «Санторіні» вперше згадується у записках арабського географа Едіса, який відвідав острів 1153 року. Вона походить від спотвореного з часом італійського Санта Ірена (Свята Ірена) — так називалася церква, збудована на Тірі в часи панування венеціанців.
Приїхати на Санторіні можна не лише відпочивати, а й прогулятися — з острова Крит сюди організовують одно– та дводенні екскурсії. Швидкісний катамаран долає 120 кілометрів відкритим морем приблизно за дві години (трохи довше, якщо штормить). Із континентальної частини Греції чи інших островів — дорога вдвічі–втричі довша.
Стандартний набір екскурсійної програми передбачає відвідини столиці острова Тіри та найбільш традиційного й мальовничого містечка на острові — Ія.
Вартість нерухомості в Ії є однією з найвищих у Греції — понад 3500 євро за квадратний метр.
Упродовж багатьох сторіч найвідданішими помічниками мешканців Санторіні були… віслюки. Витривалі й невибагливі тварини служили головним видом транспорту для людей, доставляли на стрімкі кручі острова будівельні матеріали, харчі тощо. До початку туристичного буму в 1980–х роках зі старого порту до розташованої на висоті 260 метрів над рівнем моря столиці Тіри можна було потрапити тільки пішки, подолавши 687 сходинок, або ж верхи на віслюку. Лише впродовж останніх двох десятиліть острів оповила мережа сучасних асфальтованих доріг, а до столиці тепер можна дістатися автобусом із нового порту Афініос дорогою над такими гірськими прірвами, що голова йде обертом. Або фунікулером зі старого порту (квиток коштує 4 євро). Втім спраглі до екзотики туристи й надалі можуть скористатися старим способом — віслючим «таксі». На «стоянці» постійно очікують десяток–другий віслюків, вартість «проїзду» — 20 євро. Запам’яталася незабутня картина: розкішний ресторан над гірським урвищем із запаморочливої краси краєвидом на море і вулкан. За столиками сидять дуже небідні, судячи з вигляду, відвідувачі. А з сусідньої вулиці їх огортає густою хмарою концентрований запах віслючої сечі.
За всі їхні заслуги острів’яни віслюків надзвичайно шанують. У сувенірних крамницях продають найрізноманітніші статуетки, брелоки, магнітики із зображенням цього неофіційного символа Санторіні, а в кожному містечку обов’язково стоїть щонайменше одна скульптура віслюка. Часто до хвоста такого пам’ятника прив’язаний пластиковий пакет чи скарбничка, і після розповіді гіда про те, для чого вони, туристи розчулено кидають туди монети й купюри. Ці кошти йдуть на утримання будинків для літніх віслюків. Тварин, які вже старі чи немічні, не пускають під ніж, а відправляють на заслужену пенсію до таких притулків, де вони доживають до природної смерті, оточені турботою.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
