«Свобода» і Садовий

12.07.2012
«Свобода» і Садовий

У знаменитій львівській Ратуші останнім часом наростають конкуренція і політичні пристрасті. Фото з сайту blogsport.com.

У міській раді Львова розгорілися пристрасті, яким би позаздрили навіть сценаристи мексиканських серіалів. Через різницю в поглядах на те, як повинне жити місто і як покращити добробут львів’ян, у місті блокуються багато корисних проектів і не вирішуються важливі питання. Кожна сесія міської ради схожа на перетягування каната між виконавчим комітетом в особі його керівника, мера Адрія Садового, і депутатським корпусом, переважно в особах найбільшої фракції «Свобода». Депутати скорочують витрати на утримання чиновників, а чиновники формують міський бюджет без будь–яких урахувань депутатських комісій, депутати приймають рішення, мер — накладає вето, мер «проштовхує» грандіозний проект, над якими працює цілий департамент, а депутати — проти.

 

…Тому що пристосовується

На одній із сесій голова фракції «Удар» Ярослав Гінка навіть виступив з пропозицією помирити міських обранців з мером, але, здається, заклики залишились непочутими. «Вони просто зобов’язані знайти якісь спільні точки дотику, — коментує ситуацію «УМ» Ярослав Гінка. — Працювати неможливо. Є питання, які блокує Садовий, а є проекти, такі як, наприклад, прокладання трамвая на Сихів, які блокує «Свобода». І кожен із них робить у всьому винною протилежну сторону. Їхній конфлікт впливає, в першу чергу, на львів’ян і на життя міста. Восени ми повернемося у стіни міської ради, треба буде приймати стратегічні рішення, а нема як. В кулуарах ходять розмови про те, щоб зняти міського голову. Наша фракція в тому питанні однозначна — якщо знімати міського голову, тоді раду треба розпускати!»

Свою позицію щодо причини конфлікту «УМ» пояснює голова фракції «Свободи» у Львівській міській раді Руслан Кошулинський: «Нашу відмінність у поглядах можна розділити на три частини: політичну, соціальну та організаційну. Отже, політична — різні погляди на взаємини з центральною владою. Дві третини бюджету міста відходить у центральний бюджет. Як, на нашу думку, мав би мислити мер міста щодо повернення цих грошей? Яскравий приклад — двоставковий тариф на оплату за тепло. Міський голова мав би виступати за одноставковий тариф, який надасть змогу більшій кількості львів’ян отримати субсидії. А він замість того, щоб їхати до Прем’єр–міністра і «вибивати» кошти з центрального бюджету на повернення людям грошей за субсидії (за умови одноставкового тарифу), виступає за двоставковий тариф. І в нього з центральною владою дуже комфортні взаємини».

Руслан Кошулинський додає, що з вуст львівського мера нечасто почуєш критику на адресу уряду чи Президента. Навіть із назвою міського летовища, на думку пана Руслана, очільник міста постарався якщо не догодити офіційному Києву, то принаймні зробити все, аби та назва не різала вухо столичним можновладцям. У Львові багато хто пропонував назвати аеропорт на честь Героя України Степана Бандери, і враховуючи фразу Януковича про те, що назву може запропонувати міська влада, остання могла б підтримати ініціативу. «Натомість отримали делікатний пас у формі голосування у соціальній мережі (під час обговорення назви аеропорту міський голова наводив приклад опитування у «Фейсбуці». — Авт.) Але навіть цього рішення не притримались, адже у соціальній мережі був запропонований варіант «Короля Данила Галицького», а назвали просто імені Данила Галицького», — каже пан Кошулинський.

Різняться погляди з мером, за словами Руслана Володимировича, навіть у проектах до футбольного чемпіонату. Адже в побудову стадіону місто вклало величезні кошти і свою землю, проте досі не має виділеної частки в стадіоні. «За рахунок міста були підведені всі комунікації, вкладено 110 мільйонів гривень, взяли кредит під 20 відсотків, який щороку треба віддавати, — продовжує пан Кошулинський. — Ми зобов’язали міського голову домогтися частки міської громади у стадіоні. Але досі цього не маємо, бо йому некомфортно конфліктувати з центральною владою. Натомість «Свобода» над­звичайно активно виступає проти режиму Януковича. Тож ми тут концептуально не сходимося. Він — пристосовується, він — співпрацює, ми ж таку позицію категорично не сприймаємо. Через це і виникає конфліктна ситуація».

«Соціальна складова» конфлікту стосується різних напрямів розвитку міста. «Фактично напрям мислення і діяльності Садового та його команди спрямований на, скажімо так, більш заможну верству населення, — розповідає голова фракції «Свободи». — Тобто кошти скеровуються не в депресивні або складні спальні райони. Як правило, гроші з міського бюджету скеровуються у центральну частину міста або на туризм. Тобто туди, де живе достатньо заможна частина мешканців. Навести хоча б приклад співпраці з закордонними грантами, на які виділяють кошти з бюджету. Один із них — ремонт вікон і брам у центральній частині міста для приватних осіб. Справа хороша, але сума співфінансування — понад чотири з половиною мільйони гривень! За ті гроші в одному зі спальних районів міста можна відремонтувати дорогу. На втілення своїх ідей міський голова збирає гроші з громади, піднімаючи вартість на проїзд в електротранспорті, піднімаючи тариф на квартплату і тарифи на воду. Це замість того, щоб їхати до Києва і повертати наші кошти, він це покриває за рахунок мешканців. Ми ж виступаємо категорично проти того. Крім того, до Львова не залучаються інвестори в машинобудівну чи будь–яку іншу галузь, крім туризму. Але ж не треба бути економістом, щоб зрозуміти, що мільйонне місто не може вижити на одному туризмі».

«Стосунки між депутатами та мером перейшли у судові перипетії»

А ще львівським «свободівцям» не подобається занадто роздутий штат міських чиновників. «За дві каденції правління Андрія Садового «наплоджено» величезну кількість комунальних підприємств, — продовжує Руслан Кошулинський. — Зараз кількість працівників міської ради становить 1325 штатних одиниць, на оплату праці яких витрачається близько 100 мільйонів гривень. До прикладу, до каденції Садового в адміністрації міського голови, в 2006 році, працювало 11 штатних працівників, зараз працює 44. Тож «Свобода» з самого початку вимагала зміни структури міської ради і зменшення працівників, але мер уперто ігнорує цю вимогу.

Під час формування міського бюджету ми знайшли таку «годівничку» Садового і команди, де закладались кошти, які практично невидимі, і через формування премій, вже у механічному режимі, виникали величезні заробітні плати. Аналізуючи зарплати заступників міського голови за 2008, 2009, 2010, 2011 роки, ми побачили, що вони отримували «на руки» до 45 — 46 тисяч гривень на місяць! Зарплату вони роблять маленьку, а премії ось такі.

Крім того, на рядок у бю­джеті «органи місцевого самоврядування» закладалися величезні кошти. До прикладу, на кожного працівника виконкому, а їх трохи менше ніж 80 людей, за рік витрачалося по 37 тисяч гривень. Це гроші на канцтовари, відрядження і подібне. Зрозуміло, що кошти не використовувалися, а переводилися на премії чи матеріальну допомогу. А в той самий час, згідно з отриманим з центру загальним бюджетом, півтора — два місяці вчителі і лікарі не отримують зарплати. Тож ми вирішили, що краще ті кошти спрямувати на зарплату освітянам і медикам».

Згадав депутат і про те, що часто блокуються ухвали міської ради. «Садовий діє за принципом: ви робите ухвалу, яка мені не подобається, я — накладаю вето. Ви долаєте вето, я — працюю з прокуратурою, яка це оскаржує. Я не подивуюся, якщо скоро працівники міської прокуратури отримають у новобудові квартири. Далі депутати відхиляють протест прокуратури, Садовий подає до суду. Фактично питання міського само­врядування між депутатами та міським головою зі стін міської ради перейшли у судові перипетії».

Також голова найбільшої фракції переконаний, що місто повинне жити за можливостями, натомість кредитних зобов’язань Львів має вже на 1 мільярд 100 мільйонів, повертати які, за словами депутата, немає чим.

«Депутати мають мрію — тотально контролювати Львів»

Мер Львова Андрій Садовий має, певна річ, свої погляди на ситуацію, що склалася. Свою роботу з депутатським корпусом він оцінює так: «Працювати з декількома десятками політиків, у яких різні інтереси і мотивації, завжди непросто. Однак найважче тоді, коли визначальним є не політична позиція, а меркантильні інтереси. Плюс ситуація ускладнюється наближенням виборів і до меркантильності додається звичайний популізм. Але я у будь–якому випадку мушу шанувати тих, кого обрали люди, і працювати з існуючим депутатським корпусом — інших депутатів у нас нема».

Також мер Львова переконує, що конфлікти почалися не одразу. «З існуючою каденцією спочатку не було непорозумінь. Абсолютну більшість у Львівській міській раді отримала партія «Свобода», — каже львівський очільник Андрій Садовий. — Я сприйняв цей факт, делегував функції секретаря міськради їх представнику, запропонував співпрацю. Проблеми почались, коли на сесію почали виносити ухвали, які суперечили інтересам громади — скажімо, передавали безкоштовно земельні ділянки сумнівним структурам. Після того, як кілька таких ухвал я ветував, депутати вдались до банального шкідництва на межі з абсурдом — встановлювали «нульові» тарифи на комунальні послуги, місяцями не приймали бюджет, блокували фінансування важливих програм і проектів. Банальний приклад — з цьогорічного бюджету викинули стрічку на проектні роботи нового технопарку у Львові, створення якого дасть місту тисячі нових робочих місць. А насамкінець встановили працівникам мерії зарплати на рівні нижчому, ніж у двірничок у ЖЕКах. Я завжди сприймав нормально політичну конкуренцію і гострі дискусії. Але це інше — це шкідництво».

На питання — чому склалася така ситуація — Андрій Іванович був лаконічний: «Депутати мають мрію — тотально контролювати Львів. Я їм у цьому, очевидно, заважаю».

Чи можливе в цій ситуації примирення? «За мною — закон і довіра громади, яку я отримав на виборах, — пояснює мер. — Це дозволяє мені триматися своєї позиції. Насправді багато депутатів теж розуміють абсурдність протистояння. Воно нікому не приносить користі. Ані їм, ані мені, і тим більше громаді. На жаль, це не завжди розуміють ті, хто ними керує ззовні».