Що до чого «приростало»

Що до чого «приростало»

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

5—12 липня 1918 року в Большому театрі в Москві (!) відбувся перший (установчий) з’їзд КП(б)України. Перед тим створення КП(б)У як незалежної партії було проголошено на Таганрозькій нараді більшовицьких організацій України (19—20 квітня 1918 р.). На Московському ж з’їзді цю позірну незалежність було замінено на автономію у складі РКП(б). Така собі КП(б)У Московського патріархату. Воно й не дивно, адже серед учасників з’їзду було чимало таких, які взагалі не мали жодного відношення до України. З’їзд ухвалив резолюцію про відносини України з Росією, в якій, зокрема, ствер­джувалося, що Україна економічно нерозривно зв’язана з Росією (знайома пісня, еге ж?), а відокремлення від неї має характер тимчасової окупації. Привезені в обозі Червоної Армії в Україну керівники КП(б)У заходилися втілювати це рішення в життя. Червоні окупанти, як відомо, перемогли білих. Подолали вони й український спротив. Але не на віки–вічні, бо характер тимчасової окупації все ж мало не відокремлення від Росії, а поневолення України спочатку царською, а згодом комуністичною Росією.

Більше користі — для людей

Більше користі — для людей

Після Революції троянд 2003 року давня дружба України з Грузією особливо зміцніла. Приклад кавказької держави надихав українців під час нашого Майдану, а карколомний успіх реформ, які впроваджувала команда Михаїла Саакашвілі, вселяв віру в те, що й у нас усе вийде. На жаль, не вийшло, але, хочеться вірити, лише «поки що». А доти залишається й надалі надихатися втіленням «грузинської мрії», яке невтомний президент Міша не припиняє ні на мить, і заодно навчатися на чужих помилках. Їх у грузинської влади, звісно, також вистачає.

У жовтні в Грузії відбудуться парламентські вибори. А 30 червня президент Саакашвілі оголосив про призначення нового прем’єр–міністра — Ніку Гілаурі на цьому посту змінив Вано Мерабішвілі. Цього 44–річного політика, який став одним із символів блискучих грузинських реформ, політологи часто називали одним із імовірних «наступників» Саакашвілі, друга й остання президентська каденція якого добігає кінця наступного року. Та, попри це, рішення президента вже не вперше стало несподіванкою. Неочікувані «перекидання» з одного відомства в інше успішних менеджерів, яких він набрав у свою команду, багато хто вважає одним із козирів грузинського лідера. Але Іване Мерабішвілі на своїй посаді був довгожителем — з кінця 2004–го й до призначення главою уряду він незмінно очолював міністерство внутрішніх справ. За цей час правоохоронна система Грузії зазнала такої разючої трансформації, якій не перестає дивуватися увесь світ. Із країни, де слово «міліція» було синонімом «корупції», а повнота влади належала всесильним «злодіям у законі», Грузія перетворилася на державу з чи не найвищим рівнем довіри до поліції (близько 90%), а про те, що таке хабар, звичайні грузини вже, мабуть, і забули.

Критикуючи Мішу і його команду за все і вся, навіть найзапекліша опозиція визнає надзвичайну успішність реформи правоохоронних органів. Тепер одному з її головних реалізаторів належить забезпечити успіх реформ і в інших проблемних галузях.

Без Каддафі й ісламістів

Без Каддафі й ісламістів

У Лівії минулої суботи відбулися перші за багато років демократичні вибори. Офіційних підсумків голосування ще не підбито, але вже можна стверджувати, що перемогу здобула партія колишнього прем’єр–міністра Махмуда Джибріля — ліберальний «Альянс національних сил». Ісламісти ж досить несподівано (особливо на тлі «першопрохідців» хвилі арабських революцій — Тунісу та Єгипту) програли.

Хто в Єгипті господар

Хто в Єгипті господар

Обраний три тижні тому президентом Єгипту ісламіст Мохаммед Мурсі позавчора своїм декретом скасував рішення Вищої військової ради про розпуск парламенту і закликав депутатів знову зібратися на засідання. Військові, які до обрання цивільного глави держави керували країною, розпустили парламент 15 червня — за два дні до другого туру президентських виборів. Підставою для такого кроку стало рішення Верховного суду, який постановив, що парламент обраний нелегітимно, оскільки закон про вибори не відповідав чинній Конституції. Після розпуску Народних зборів Вища військова рада фактично перейняла його повноваження.

НОВИНИ ПЛЮС

НОВИНИ ПЛЮС

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Кримська трагедія

Кримська трагедія

«Цієї ночі сталося щось неймовірне. Кримськ змито з лиця землі. Люди уві сні тонули цілими сім’ями, не прокидаючись. Ще о третій ночі я виходила на вулицю — води не було, а в 3:30 уже все було затоплено. Де це бачено, щоб вода піднялася до другого поверху квартирних будинків! На стіні винзаводу позначка води сягала 7 метрів!.. А скільки жертв, трупів на вантажівках просто купи, місць у морзі немає, вулицями досі пропливають тіла...» — це моторошне повідомлення із соціальної мережі «Вконтакті», опубліковане юзеркою Юлією Антоновою, вранці минулої суботи миттєво облетіло інтернет. Уночі Кубань затопила страшна повінь, якої навіть звичні до періодичних підтоплень місцеві мешканці ще не бачили. Головний удар прийняло на себе місто Кримськ — станом на вчора влада звітувала про понад 170 загиблих. Інтернет–блогери переконані: насправді жертв набагато більше (і їх кількість справді постійно зростає — рятувально–пошукові загони виявляють нові й нові тіла). Проте найбільший резонанс спричинили інші слова «очевидиці» Юлії: «Зараз усі це замовчують, але мій батько саме тієї ночі чергував і розповідає, що вночі зібралася комісія, де вирішували, відкривати шлюзи Неберджаївського водосховища чи ні. Питання було в тому, що якщо не відкриють, його прорве і вода затопить Новоросійськ, а якщо відкрити, то Кримськ змиє. Звісно, вони відкрили шлюзи! Але в результаті ні Новорос не врятували, і Кримськ утопили!». Нагадаємо, Новоросійськ, як і сусідній Геленджик — чорноморські курорти, де в цю пору відпочивають тисячі туристів як із Росії, так і з–за її меж.

Всі статті рубрики