Олег Тягнибок.
Під спільним меморандумом, де йдеться, зокрема, про те, що «за роки незалежності Україна, на жаль, так і не стала національною державою української нації», внаслідок чого сьогодні ми маємо «неспроможність нинішньої влади забезпечити майбутнє України як суверенної, національної й демократичної держави», стоять підписи лідерів чотирьох націоналістичних організацій: голови Організації українських націоналістів Миколи Плав'юка, керівника ОУН (революційної) Андрія Гайдамахи, лідера Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (донедавна — Соціал-національної партії України) Олега Тягнибока та голови Конгресу українських націоналістів Олексія Івченка.
Усвідомлюючи цю саму владну неспроможність, теперішні націоналісти, зокрема нащадки «мельниківців» та «бандерівців», відчули, що настав нарешті «час консолідувати український націоналістичний рух». Згадані вище представники розколотої десятки років тому Організації українських націоналістів навіть спромоглися сісти за стіл переговорів та об'єднати два відгалуження цієї структури — ОУН «мельниківську» (очолювану нині Плав'юком) та ОУН «бандерівську», або революційну, керовану Гайдамахою. Соборність націоналістичного руху Олег Тягнибок в інтерв'ю «УМ» назвав важливішою за президентські вибори та інші політичні події. Проте у своїх питаннях до лідера одного з фігурантів об'єднавчого процесу ми намагалися керуватися не бажанням аплодувати злиттю націоналістичних організацій, а пошуками суті: навіщо потрібна була угода згаданої четвірки, яке майбутнє чекає на неї, чи користуватиметься вона електоральною підтримкою і скількох потенційних партійців зуміє залучити до своїх знамен.
— Пане Олеже, я б хотіла уточнити мету створення об'єднання націоналістичних сил. Iдеться, наскільки я розумію, про підтримку Віктора Ющенка на президентських виборах та про перемогу на парламентських виборах-2006 — це вже якщо говорити про програму-максимум, розраховану на більш віддалене майбутнє, чи не так?
— До цього можна дещо додати. Передусім, історично так склалося, так уже зірки на небі зійшлися, що в той день, коли започаткувалося наше об'єднання, «мельниківці» та «бандерівці» вперше за багато років сіли за стіл переговорів. І це значно важливіше, ніж уся інша марнота марнот, пов'язана з боротьбою за владу, ніж навіть президентські вибори... Сімдесят років українські націоналісти були роз'єднані, вони не могли знайти між собою спільної мови. І тут, у 2004 році, представники двох громадських організацій — «мельниківської» та «бандерівської» течій — спромоглися сісти за стіл переговорів та разом зі «Свободою» і КУНом підписати заяву про об'єднання націоналістів.
Але, поза тим, ми змогли вирішити ще кілька питань. Задекларували те, що націоналісти повинні реально втрутитися у боротьбу за владу в державі. Ми не хочемо залишатися якоюсь напівкультурологічною організацією, яка переймається лише вшануванням героїв чи святкуванням певних дат (хоча це так само є важливим і потрібним). Ми хочемо стати потужною силою і грати у вищій лізі української політики. Крім того, від декларацій про спільні дії, яких і раніше не бракувало, ми зробили перші реальні (я б іще сказав — технічні) кроки. Було створено робочу групу з представників усіх фігурантів об'єднання, яка узгоджує спільну позицію з будь-яких питань, і цю позицію представляє потім на розгляд керівництва двох партій і двох громадських організацій.
Наступний момент. Звісно, ми не можемо стояти осторонь президентських виборів, і Віктор Ющенко, який є, скажімо так, націонал-лібералом за своїм світосприйняттям, є найбільш прийнятною кандидатурою для нас, націоналістів... Ми вважали і вважаємо, що головне для всіх нас — це інтереси Української держави. І через це, на наше переконання, Кучма зараз повинен піти, а Ющенко — прийти. Це буде найвагоміший здобуток для українського суспільства в цьому році. Саме тому ми ухвалили: підтримати Ющенка і доручити своїм штабам на низах активно включитися в передвиборчу кампанію Ющенка.
І, нарешті, ще одна мета нашого об'єднання — ми відсікли ним цілу низку псевдонаціоналістичних організацій, які наче гриби після дощу почали останнім часом плодитися в Україні. Особливо небезпечним сигналом було обрання Андрія Чорновола, людини, яка сьогодні у Львівській обласній раді входить до фракції СДПУ(о), керівником провокаційної маргінальної партії — так званої «ОУН в Україні». Ця партія була навмисно створена для того, щоб розбити націоналістичне середовище і впливати певним чином на людей, використовуючи гасла та символіку ОУН. Достатньо згадати хоча б те, що у 2002 році «ОУН в Україні» офіційно підтримувала блок «За ЄдУ!»...
— Мені здається, що заяви на кшталт того, що нинішнє об'єднання двох розгалужень ОУН, акцент на яких (як і на їхніх непорозуміннях абощо) був актуальним сімдесят років тому, затьмарює собою навіть президентські вибори, є дещо популістськими. Ви певні, що віддаєте належне сьогоднішнім реаліям і що та подія, значимість якої ви обстоюєте, адекватна нинішньому часу?
— Так. Я саме так вважаю.
— А які тому є докази? Ви маєте дані соціологічних досліджень, провели якийсь моніторинг того, як сприймається соціумом націоналістична ідея, як оцінюють організації, що виступають її провідниками?
— Мене в даній ситуації цікавить лише те, що націоналістичне середовище об'єдналося. Бо саме це середовище виховує людей, які йдуть у політику не за гроші. Вони готові своє життя віддати заради служіння національній ідеї, і це не пафосні слова. Якщо є люди, котрі відстоюють щось вище за брудні ігри довкола важелів влади, це, я переконаний, важливіше за будь-що.
— Я абсолютно не хочу образити чиїсь ідеї або служіння їм. Але ідеї, щоб не лишатися схоластикою, мають користуватися підтримкою...
— А ви сумніваєтесь у тому, що ми будемо користуватися підтримкою? Чому?
— Тому що, скажімо, у 1998 році під час парламентських виборів націоналістичні сили не здобули підтримки електорату...
— Бо вони були роз'єднані! Вони не були єдиною силою. Крім того, у 1998-му була абсолютно неправильно обрана тактика передвиборчої боротьби. Приміром, тим же таки «Національним фронтом»... Була повністю провалена пропагандистська кампанія, використовувались старі неефективні методи... А у 2002 році націоналісти пішли у фарватері національно-демократичних сил і взагалі не були серйозно представлені на виборах. Зараз же я говорю про майбутнє, про перспективу... У Європі непоодинокими є випадки, коли націоналістичні сили набирають на виборах десь близько одного відсотка голосів, але коли настає час суспільної активності, справжнього піднесення, вони відразу перестрибують через голови своїх політичних опонентів і стають в авангарді. Націоналізм має перспективу, наше суспільство радикалізується... Ви сумніваєтесь у тому, що наші ідеї матимуть відгук у виборців на заході України?
— А на сході? А в центрі?
— Ви знаєте, я їжджу по Україні і нещодавно був на зустрічі з людьми в Івано-Франківську... Так от, коли я казав, що Кучма — то рудий Панько, який скоро піде геть iз політики — всі тішилися і плескали в долоні. Коли я казав, що Ющенко — наш Президент, всі так само тішилися. Але коли я згадав про об'єднання «мельниківців» та «бандерівців» — ви б бачили: увесь зал зірвався оваціями. Це є та ідея, якою живе значна кількість людей. А тепер щодо східної України. Нещодавно я повернувся з Дніпропетровська. Там у центрі міста була у мене велика зустріч, і я виступав з тим самим текстом, з котрим я виступав і у Франківську. Але головне те, що й сприйняття людей було таким самим. Тому я вважаю, що Східна Україна даватиме нам людей не менше, ніж Західна.
— Лідер КУНу Олексій Івченко висловив сподівання, що до 2006 року його організація налічуватиме не менше ста тисяч членів. Пане Олеже, а скільки ваша «Свобода» видала членських квитків?
— Зараз триває перереєстрація партії, тому я можу сказати приблизно: йдеться десь про шість з половиною тисяч членів. Для мене важливі не «люди на папері», а реально існуючі люди, які сповідують нашу ідеологію і які є якісним кадровим потенціалом для нашої партії.
— Таким чином, «важковиком» у вашому об'єднанні є КУН?
— Усі чотири суб'єкти переговорів наразі мають рівні права, і «важковиків» у нашому об'єднанні немає.
— Один із представників комуністичної фракції вже прокоментував створення вашого об'єднання, традиційно вживши слово «фашисти». Кілька разів із «притиском» на минулому СНПУ (нині — «Свободи») про правий блок, який підтримує Ющенка, згадували центральні телеканали. Як на вашу думку, негативне сприйняття все-таки краще за відсутність інтересу?
— Генерал де Голль колись сказав: якщо я встаю зранку і не знаходжу в опозиційній пресі нічого поганого про себе, значить, я щось не те роблю... Усяка антиреклама є так само рекламою. Мене тішить, що про наше об'єднання сьогодні говорять.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
