У Дубровиці — затишному містечку на Рівненщині — його без перебільшення знають усі. На запитання «Як там Федір Іванович?» вас ніхто не перепитуватиме «А який?» — усі знатимуть, про кого йдеться. І це не випадково — за більш як 50 років керівництва різноманітними гуртками через його руки і серце пройшли десятки тисяч учнів, іноді навіть цілими династіями. Його називають дубровицьким унікумом, адже міг одночасно вести до десятка різних гуртків — танцювальний, хоровий, акробатики, баяністів, радіоконструювання, радіоелектроніки, фотосправи, кінодемонстраторів. Його вистачало для всіх: він був мудрим, але вимогливим, до учнів ставився із незмінними терпінням і любов’ю, по–батьківськи звертаючись до них «синку» чи «дочко».