Скло, ножиці, газета

03.07.2012
Скло, ножиці, газета

Жанна Кадирова і її колажі. (Фото надано PinchukArtCentre © 2012. Фотограф Сергій Іллін.)

«You’re a star, newborn star», — каже художниці Жанні Кадировій арт–менеджер «Пінчук Арт Центру» Бйорн Гельдхоф. «If I am here, so I am a star», — посміхається Кадирова. Вона — перша з молодих художників відкрила хоч і невелику, але «персоналку» в «Пінчук Арт Центрі», до неї у тісному зальчику PAC–UA на 5–му поверсі виставлялися тільки відбірні сучасні класики — Ройтбурд, Маков, Чічкан, Савадов, Цаголов, Маценко. Блискучий графік із Харкова Павло Маков, який експонував тут свої роботи напередодні, якось у розмові сказав, що з усіх молодих художників Кадирову він цінує чи не найбільше, і любить її роботи: «Недавно ми обмінялися творами, Жанна подарувала роботу із серії «Діаманти» — і мені, і дружині вона страшенно подобається, а я підбираю їй щось відповідне зі своїх робіт».

Візитна картка 31–річ­ної художниці, яка вийшла з групи РЕП, — скульптури з кахлів. Надгризене яблуко, розрізаний лимон, букет квітів, ящик апельсинів, пачка цигарок, діаманти, цукерка «Червоний мак», карта міста, пакет зі сміттям і навіть типовий сантехнік — Кадирова довела, що зі звичайної «плитки» можна зробити мистецькі шедеври. Її триметрове надкушене яблуко встановлено на площі перед голов­ною бібліотекою міста Перм. На зміну кахлям прийшли бетон і асфальт. У 2011–му вона отримала першу премію «Пінчук Арт Центру» — за «картину», вирізану з асфальтного покриття, цей ready–made об’єкт, як і інші роботи Кадирової, несподівано виглядає дивовижно соціальним. У 2012 році Жанна стала лауреатом престижної російської премії імені Сергія Курьохіна, яка присуджується тим, хто розвиває у своїй творчості революційні ідеї. Нещодавно на міжнародному фестивалі сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project Кадирова продемонструвала освоєння нового матеріалу — черепиці, її черепичний равлик виглядає дуже органічно на пагорбі в Ботанічному саду імені Гришка.

Тож і від виставки у «Пінчук Арт Центрі» від Кадирової чекали парадоксального поєднання буденного матеріалу і впізнаваного об’єкта або концептуального висловлювання на кшталт цементної «Форми світла». Не дочекалися. Новий проект «Натовп» теж по–своєму скульптурний — тільки тут портрет натовпу вона ліпить... із газетних фотографій. На скляних пластинах в обрамленні і з «шапками» назв «викладені» всі люди, сфотографовані в одному номері однієї конкретної газети — «День», Le monde, Nasz Dziennik, «Российская газета», The New York Times, Sydswenskan, El Pais, турецькі і індійські видання. «Це своєрідна хроніка 2012 року — його так гучно обговорювали, пророкують кінець світу, у нас готувалися до Євро, — розповідає Кадирова журналістам. — Колажі експонуються у хронологічному порядку — найближчий до входу за січень, лютий і так далі. Дві різні газети за одне й те саме число розміщені в один ряд. Цей проект, над яким я працювала останні півроку, ще не закінчений, він продовжуватиметься до кінця цього року, друзі везуть мені різні екзотичні видання — з Австралії, Таїланду тощо». Жанна Кадирова, яка паперових газет не читає, а інформацію черпає з інтернет–видань, каже, що дізналася багато нового про друковані ЗМІ — тепер розрізняє якість паперу, друку, типи верстки, а інколи з ножицями в руках зачитувалася довгими статтями, які виявлялися несподівано цікавими. «Коли придивитися уважно до цих робіт, можна знайти багато цікавого. Я, наприклад, побачила, що в газетах на найбільших фотографіях зазвичай — пересiчні люди, анонімні, а ті, хто вершить долі і все вирішує, дуже дрібні. Ще я помітила, що майже в кожній газеті у будь–якій країні є фотографія Путіна». На уважного глядача чекає безліч таких «відкриттів» і «кросвордів». Моя подруга — фешн–критик — наприклад, здивувала тим, що за зображенням моделі на подіумі точно назвала дату виходу цієї газети — бо знала напам’ять, хто з дизайнерів якого числа показував свої колекції на Паризькому тижні моди.

Кадирова каже, що вперше вправлялася в колажуванні — тепер має крепатуру від ножиць, але її колажі цікаві тим, що фотографії наклеєні на прозоре скло, між фотографіями є простір і повітря, а на стіні — химерні тіні, як від витинанок. У цих «газетних гобеленах», помережаних обличчями селебрітіз і випадкових «героїв дня», груповими портретами міліціонерів, балерин, мітингувальників, можна віднайти різні формальні красивості — кольоровість композиції, пряма лінійна перспектива, робота з ready–made, а також купу алюзій і смислів — у цьому сенсі вони самопродукуються залежно від досвіду того, хто дивиться. І раптом що, ну, якщо справді кінець світу настане у грудні 2012–го, це міг би бути прощальний пам’ятник глобальному світу і цивілізації інформаційної маніпуляції...