Крутий Берег свободи

05.05.2012
Крутий Берег свободи

Ковалівський сільський голова Юрій Бублик на Березі свободи. (Фото автора.)

Минулі вибори до Ковалівської сільської ради Полтавського району стали найбільшою сенсацією місцевих перегонів у краї. Адже з 30 новообраних депутатів 18 були висуванцями Всеукраїнського об’єднання «Свобода». При цьому провідник «свободівців» Юрій Бублик виборов булаву сільського голови, перемігши десятьох (!) суперників. Голоси ковалівців дозволили згаданій політсилі «завести» трьох своїх представників і в районну раду, де фракцію «Свободи» очолив його рідний брат Олександр. А всевладна в районі й області Партія регіонів здобула в цій сільраді аж... 2 депутатські мандати. Тож недавній судовий вирок пану Юрію став бальзамом на «рани» для його затятих політичних опонентів, та ніяк не для абсолютної більшості тамтешніх селян...

 

Брати Бублики — проти земельного «дерибану»

То, може, у Ковалівку й 10 довколишніх сіл масово переселили «західняків», націоналістів–«бандерівців»? Ні, про таке у більш ніж 5–тисячній сільській громаді не чули. Перед виборами брати Бублики та їхні соратники не «годували» селян і гречкою чи цукром. «Свободівці» дали землякам незрівнянно більше — надію на реальні зміни у їхніх селах, які попередня влада «добивала» до ручки. Попри те, що розташовані вони на «золотоносній жилі»: під «боком» Полтави, поруч зі стратегічною автомагістраллю Київ–Харків, кількома лісовими масивами та двома річками. Однак села ті занепадали — зате купували будинки, «круті» іномарки собі й близьким родичам тодішні «хазяйки» сільради, насамперед голова, котру підтримувала Партія регіонів, і землевпорядник. Саме вони організували масштабний «дерибан» коштовної земельки якраз тоді, коли ринкова ціна однієї сотки під житлову чи «бізнесову» забудову на території сільради сягала 5–7 тисяч доларів. Використовуючи паспорти підставних осіб, ці діячки самі «малювали» рішення сесій сільради про їхнє безкоштовне «ощасливлення» ділянками площею від 15 соток до гектара, щоб одразу від імені тих же «підставників» продати ту землю за реальними ринковими цінами...

Проти такого злочинного «дерибану» повстали тоді сільські активісти Юрій та Олександр Бублики. Після їхніх численних звернень до правоохоронців обласний УБОЗ у 2008 році врешті–решт порушив кримінальну справу проти тодішніх посадовців Ковалівської сільради. Остання згодом подала ще й цивільний позов до них із вимогою відшкодувати завдані громаді збитки на суму 8 мільйонів гривень, бо ж саме такою, за оцінками експертів, була ринкова вартість розбазарених із прицілом винятково на власні кишені близько 70 ділянок. Отже, «земельна» справедливість у Ковалівці таки восторжествує? Невдовзі всі «принади» боротьби за неї ініціатори відчули на власній шкурі...

Чий авторитет «підірвали»?

У серпні 2011 року прокуратура району порушила ще одну «місцеву» кримінальну справу, пов’язану iз земельними питаннями. Спочатку тільки за фактом, який швидко «трансформувався» на звинувачення винятково сільського голови Юрія Бублика у зловживанні службовим становищем та службовому підробленні. А 22 лютого ц. р. суддя Полтавського районного суду Оксана Гальченко оголосила йому вирок: три роки обмеження волі з однорічним випробувальним терміном. Згідно з вердиктом суду, діями сільського голови, котрий 16 грудня 2010 року підписав акт №2 приймання–передачі виконаних робіт (ішлося про виготовлення районним комунальним підприємством на замовлення сільради технічної документації з нормативно–грошової оцінки землі у підпорядкованих селах) до їх фактичного завершення «завдано матеріальних збитків державним інтересам на суму 31024, 59 грн. та заподіяно істотну шкоду у вигляді дискредитації та підриву авторитету органу державної влади».

Звучить грізно. Та чи переконливо? Судіть самі. Згаданий акт Юрій Бублик справді підписував, працюючи на посаді сільського голови менше місяця (!) й виконуючи положення договору, який уклали з КП «Полтавський районний центр земельного кадастру» його попередники. Загальна вартість робіт становила більше 68 тис. грн., із них понад 37 тис. сільрада сплатила підприємству ще за попереднього керівництва. Оскільки ж відведений на виготовлення техдокументації термін закінчувався 31 грудня 2010 року, то 16 грудня у сільраду приїхав тодішній директор комунального підприємства з проханням до голови підписати той акт і повністю розрахуватися за виконану роботу.

— Він показав мені тоді всі 11 папок із виготовленою документацією — по одній на кожне село, — пригадує Юрій Бублик. — Я не фахівець із земельних питань, тож одразу викликав нашого нового землевпорядника, котра підтвердила: роботи виконані, у документах — порядок. Як з’ясувалося, не вистачало тільки державної експертизи тієї документації, про виконання якої іншими «земельними» фахівцями також мав подбати виконавець робіт. Однак директор КП запевнив мене, що її зроблять одразу після новорічно–різдвяних свят. Оскільки цього не сталося, то я особисто «вибивав» із КП документи держекспертизи кілька місяців. Постійно нагадував його керівництву про той «боржок» по телефону, писав листи і, зрештою, звернувся по допомогу до районної прокуратури, яка «обернула» все те... криміналом проти мене.

«Колишніх» амністувати і виправдати...

Формально сільський голова мав дочекатися висновків держекспертизи і тільки після цього ставити свої підписи під «фінальним» актом і дорученням на оплату робіт. Але чи були в його діях реальні зловживання, умисел на правопорушення з особистою вигодою від нього або незаконним лобіювання чиїхось інтересів? Зрештою, чи спричинили вони справжні збитки державі, громаді або комусь персонально? Жодного з цих складових будь–якого посадового злочину слідство та суд, по суті, не знайшли. Навпаки, було встановлено: всі — до останньої копійки — кошти за виготовлення «земельної» техдокументації, якою користуються й зараз, надійшли на рахунок комунального підприємства. «Відкатів» і хабарів також не було. Чи не тому, звинувачуючи Юрія Бублика у зловживаннях, ніхто навіть не заїкався про необхідність відшкодувати завдані ними збитки? Просто нема чого й нема кому відшкодовувати...

Тож у вироку — тільки суто гіпотетичні «збитки державним інтересам» на суму понад 31 тис. грн., але й вона «притягнута за вуха», бо вартість держекспертизи (тільки її ж не вистачало для «повноти» пакету документів) становила трохи більше 2 тис. грн. З урахуванням цих і багатьох інших «незістиковок», перекручень Юрій Бублик оскаржив згаданий вирок, який поки що не набув чинності, до апеляційного суду. Зі сподіванням на те, що «вищестоящі» служителі Феміди не закриватимуть очі на реалії. Останнім, до речі, вже довелося скасувати незаконний вирок тієї ж судді Оксани Гальченко за попередньою ковалівською «земельною» справою. Згідно з ним, авторки земельного «дерибану» відбулися легким переляком: колишній землевпорядниці «виписали» штраф і звільнили від цього покарання за амністією, а екс–голову сільради взагалі виправдали... Після скасування «дивного» вироку було додаткове розслідування, тож попереду — новий суд.

«Свіжа копійка» для громади

Водночас повторення «дерибану» в цій сільраді сьогодні фактично неможливе. Адже тепер усі земельні й інші важливі для громади питання розглядаються тільки на відкритих для неї сесіях, які відбуваються по черзі у клубах тамтешніх сіл. Найпринциповіше та найболючіше для всіх виносять на порядок денний чергової сходки селян. Тож уже за перший рік роботи нового складу сільради її скарбничка поповнилася на 300 тисяч «земельних» гривень (а від згаданого «дерибану» землі громада не одержала навіть ламаного шеляга). Забудовникам надали 20 ділянок. Безкоштовно — тільки сімом багатодітним родинам і молодій учительці. Решту надавали винятково після перерахування до бюджету сільради «спонсорських» коштів. За них у Верхолівській школі замінили аварійний дах, а в Ковалівському дитсадку — старі вікна, закупили інвентар для впорядкування сільських вулиць і костюми для учасників художньої самодіяльності тощо.

А потім на сходці всією громадою вирішили виокремити 2 земельні масиви для житлової забудови — загалом на 55 ділянок по 15 соток кожна. Вони також поповнюватимуть казну сільради «свіжою копійкою», необхідною для добудови дитсадка, ремонту Будинку культури і доріг, спорудження дамби, облаштування вуличного освітлення... При цьому вже зараз у Ковалівку приїздять колеги–депутати з інших районів області, щоб вивчити досвід облаштування чотирьох сільських комунальних пляжів. І, зокрема, найбільшого серед них — центрального, який тут назвали Берегом свободи. Відпочинковій інфраструктурі останнього заздрять навіть у містах, сюди щодня поспішає чимало полтавців. Не кажучи вже про найбільші свята, які тут відзначають з особливим розмахом, — тоді ця місцина стає епіцентром велелюддя для всієї округи.

«Ти винен тільки в тому, що хочеться мені їсти»

Однак така популярність Ковалівки та її голови подобається не всім. «Тільки–но порушили цю кримінальну справу, мені через брата–депутата передав «привіт» реальний «хазяїн» району, — зазначив Юрій Бублик. — Мовляв, «нехай Юра зайде — одразу «порішаємо» всі питання». Та чому я мушу йти на поклін до можновладців, які, по суті, «кришують» той же земельний «дерибан»? Саме нинішня районна влада надала «щасливчикам» 3, 5 гектара землі біля траси Київ–Харків на адміністративній території Ковалівської сільради без будь–яких компенсаторів для нашої громади. «Дарували» ту землю нібито для ведення фермерського господарства, та ми добре знаємо, чим займаються подібні «фермери» вздовж такої дороги. А в нас у Давидівці й досі немає газу, хоча за 3, 5 га тієї «золотої» землі його можна було б провести там до кожного двору».

Напротивагу владі «вищестоящій» у себе «вдома» Юрій Бублик має практично одностайну підтримку земляків. Передовсім тому, що не «бавиться» у політику там, де треба вирішувати конкретні проблеми селян. Одразу після порушення проти нього кримінальної справи він зібрав сесію сільради й запропонував депутатам визначитися з довірою до сільського голови. У скриньці для таємного голосування не виявилося жодного голосу «проти», хоча там були й бюлетені повпредів Партії регіонів... Таку ж підтримку одержував на сходках селян і народних зборах у Полтаві. Більше двох тисяч мешканців сільради вже поставили свої підписи на захист Юрія Бублика. «Повішений» на нього кримінал земляки вважають політичною розправою з «неугодним» владі керівником і політиком. На їхню думку, можновладці в такий спосіб «розчищають» дорогу для тих, хто знову вдовольнятиме тут їхні «земельні» й інші хижацькі апетити, і водночас позбуваються реальних конкурентів на парламентських ви­борах. Адже побратими вже висловили намір висунути Юрія Бублика єдиним кандидатом від опозиції у мажоритарному окрузі. От тільки з «хазяями» району й області таку «крамолу» не узгодили...

  • «Національність — Українець»

    Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>

  • Язиків багато — мова одна

    Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>

  • Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

    Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>

  • Невловима «Газель»

    Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>

  • Наша — не своя земля

    Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>

  • Ласий шматок науки

    Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>