Рік російської міфології

05.05.2012

3 травня 1783 року імператриця Катерина ІІ видала закон, який, обґрунтовуючи необхідність навести лад в одержанні податків з населення, прикріпляв селян Київської, Чернігівської та Новгород–Сіверської губерній до тих земель і власників, за якими вони були записані по останній ревізії, й забороняв переходити на нове місце. Фактично в Україні запроваджувалося кріпацтво.

5 травня 1581 року «як листівку в Острозі, що користався славою «волинських Афін», першодрукар Іван Федоров видав календар»,— сповіщає видання «Московія» з «Бібліотеки В.С.Черномирдіна». А от до чого тут власне Московія— не сповіщає. Адже Московією в 1581 році на волинських землях ще й не пахло. Просто, мабуть, звичка така: привласнювати чуже, а потім цим пишатися.

5 травня 1710 року козацька рада в Бендерах вибрала гетьманом Пилипа Орлика. За місяць перед тим у документі, відомому як Конституція Пилипа Орлика, майбутній гетьман заявив про порушення Москвою Переяславської угоди 1654 р.: «Московська держава численними вигадливими способами намагалася надтвердити і до решти зруйнувати військові права та вольності, які сама ж потвердила, і на народ вільний козацький, якого вона ніколи не завойовувала, накласти невільниче ярмо». Ще виразніше думка про необхідність скинути московське ярмо пролунала в Маніфесті Пилипа Орлика від 4 квітня 1712 року (300–ліття цього документа пройшло практично непоміченим у сьогоднішній незалежній Україні), де гетьман, зокрема, зазначив: «Козацька нація від фатальної Полтавської битви стогне під тиранічним ярмом Москви і жадає одного — повернути собі волю». Тоді ж таки Орлик склав знаменитий «Вивід прав України», висновки якого, на жаль, не втратили актуальності і в наш час: «...інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов’язують європейські держави веліти повернути Україну і тим самим обмежити державу (Московську), яка незабаром може змагати до повалення європейської свободи. Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави». Мусимо констатувати: ці слова звернені до сучасників гетьмана, але водночас вони лунають як засторога тим лідерам країн Євросоюзу, котрі намагаються загравати з Кремлем.

6 травня 1686 року в Москві було укладено т.зв. «Вічний мир» між Росією та Польщею. Цей документ підтвердив умови Андрусівського перемир’я 1667 р. з однією суттєвою зміною: Київ залишався за Росією, за що Польща мала одержати компенсацію в розмірі 146 тисяч рублів. Крім того, Польща відмовлялася від спільного протекторату над Запорозькою Січчю. Відтак Польща визнавала за Росією території Лівобережної України, Київ, Запоріжжя, Смоленськ та Чернігово–Сіверщину. Північна Київщина, Волинь та Галичина залишалися за Польщею. Спустошені війною Південна Київщина та Брацлавщина визнавалися нейтральними територіями. Відтак Україна була поділена між двома сусідами. Фактично було розірвано домовленості з Богданом Хмельницьким, адже, укладаючи їх, Московщина присягалася боронити Україну й не порушувати її вольностей. Утім, скільки разів у своїй історії Росія ламала клятви — не злічити. А Польща дістала нагоду пересвідчитися в цьому, бо ніякий мир із країною, що, як ми пам’ятаємо, з 1462 до 1914 р. «приростала» з середньою швидкістю 80 км на день, не міг бути «вічним».

6 травня 1875 року князь О.Ширінський–Шахматов на доручення міністра освіти Росії звертається до київського куратора з листом, в якому, зокрема, зазначає: «До графа Дмитра Андрійовича доходять чутки, що останнім часом активізується діяльність так званої українофільської партії... Міністр доручив мені... просити Вашу Світлість звернути особливу увагу на дії цієї партії, яка, звичайно, шкідлива і у виховному, і в політичному відношенні...» Авжеж шкідлива! Українофіль­ство, себто любов українців до України, здавалося б, таке ж природне, як любов французів до Франції, завжди трактувалося як щось шкідливе і в царській Росії, і в Совєцькому Союзі. Немарно ж в обвинувальному вироку Тараса Шевченка (1847 р.) читаємо: «Шевченко замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпацтва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту... З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України як окремої держави».

Далі буде.

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
письменник
  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>