У Чорнобилi я опинився як заручник армiйських чиновникiв, якi ревно виконували вказiвки своїх начальникiв стосовно змiни лiквiдаторiв. І хоча 35 рокiв перед тим мені довелося побувати на полiгоні, де випробовували першi радянськi атомнi бомби i де я отримав значне опромiнення — 32 бера, для них це не здалося переконливим. Отож менi довелося 58 дiб разом iз призваними із запасу солдатами–«партизанами» (так називали в народi цю категорiю вiйськовозобов’язаних) та кадровими офiцерами брати участь у лiквiдацiї наслiдкiв аварiї. Здебiльшого то були роботящi 35—40–рiчнi громадяни, раптово i поспiхом вiдрядженi через вiйськкомат на «учбовi» збори до Чорнобиля.

Перші колони нового супероб’єкта вже приїхали з Італії і чекають урочистого сигналу перших осіб держави до початку робіт на проммайданчику за 200 метрів від «мертвого» реактора. Готові трудитися не покладаючи рук і 3 тисячі робітників–вахтовиків, яким уже обладнали житло поблизу Прип’яті. За 3 тис. гривень щомісяця, до речі. Новий саркофаг, або, як його називають, конфайнмент, має постати у всій своїй красі у жовтні 2015 року. І, за свідченням влади, повністю зняти всі проблеми із небезпечним реактором. Або, на думку незалежних експертів, стати причиною величезних неприємностей, які можуть виникнути у Чорнобилі.

Останніми роками дедалі частіше чути голоси тих, хто вважає, що деякі населені пункти, які входять до радіоактивно забруднених територій, давно слід вилучити з цього переліку. Йдеться здебільшого про території 3–ї та 4–ї зони. Мовляв, свого часу населені пункти нерідко включали до зони штучно. Наприклад, так було із селами, об’єднаними однією сільрадою чи колгоспом: одне брудне, інше чисте, а до зони потрапили обидва. Та що там казати — забруднення територій дуже неоднорідне, часто навіть у межах окремого населеного пункту.