У зоні особливої неуваги

Останніми роками дедалі частіше чути голоси тих, хто вважає, що деякі населені пункти, які входять до радіоактивно забруднених територій, давно слід вилучити з цього переліку. Йдеться здебільшого про території 3–ї та 4–ї зони. Мовляв, свого часу населені пункти нерідко включали до зони штучно. Наприклад, так було із селами, об’єднаними однією сільрадою чи колгоспом: одне брудне, інше чисте, а до зони потрапили обидва. Та що там казати — забруднення територій дуже неоднорідне, часто навіть у межах окремого населеного пункту.

У невеликому селі Владівка, що в Малинському районі на Житомирщині, люди вже й самі не проти виключення свого населеного пункту із зони. «Може, хоч тоді ми зможемо продати бодай якісь свої продукти, від яких усі жахаються», — каже «УМ» сільський голова Юрій Якимчук.

Як показує багаторічний моніторинг, молочні продукти, м’ясо, а також вирощені на землях багатьох сіл зони овочі–фрукти давно вже не несуть потенційної загрози для здоров’я людей. Ще одна проблема, через яку потерпають залучені до зони населені пункти, — заборона будувати там навіть невеликі підприємства, а отже, створювати робочі місця.

«Через неграмотність при ліквідації наслідків катастрофи, заборону вирощування сільськогосподарських культур, закриття підприємств у зонах обов’язкового і добровільного відселення панує безробіття, — каже «УМ» керівник всеукраїнської організації «Союз Чорнобиль Україна» Юрій Андреєв. — Якщо цю ситуацію виправити, вдасться створити багато робочих місць, і цим самим підняти країну на ноги. А поки що в цих територій немає можливості розвиватися. Через бездіяльність уже 10 років не виділялися гроші на моніторинг заражених земель». Проте, наголошує Юрій Андреєв, «Союз Чорнобиль Україна» наполягатиме, аби у випадку скорочення зони пільги, які зараз отримують мешканці цих населених пунктів, залишалися за людьми, які проживали на момент аварії на заражених землях, а не за територіями.

«Зони в радянські часи «нарізали» суто за показниками рівнів радіації, — каже «УМ» директор Центральної геофізичної обсерваторії МНС України, лiквiдатор аварiї на ЧАЕС II категорiї Олександр Косовець. — Але тоді не було ні досвіду, ні точних приладів, які б дозволяли виміряти реальний рівень того забруднення, наприклад у продуктах. Зараз і молоко, і сільгосппродукція на тих територіях досить чисті. Природа впевнено самоочищується, відновлюється після чорнобильського удару, тож і статус населених пунктів давно слід змінити, він не відповідає показникам 1991 року, коли формувалася зона».

Як показують багаторічні спостереження за радіаційним фоном, в Києві подекуди він є вищим, ніж у деяких населених пунктах 4–ї, 3–ї і навіть 2–ї зони. «В більшості населених пунктів південної частини Київщини, Вінницької та Черкаської областей радіаційна ситуація зараз перебуває на доаварійному рівні, — каже Олександр Косовець. — І формально підстав для їх подальшого перебування в переліку зони немає. Звісно, це не стосується частини населених пунктів 4–ї зони Поліського регіону, де проблема все ж існує. Адже тамтешнім ґрунтам, на відміну від чорноземів, притаманні аномально високі властивості переходу радіонуклідів із ґрунту в рослинність, а далі — в м’ясо, молоко й, відповідно, в людський організм».

Ще в 2007 році в постраждалих від аварії областях Міністерство з питань надзвичайних ситуацій здійснило дозиметричну паспортизацію 2163 населених пунктів. Вона показала, що 332 з них уже сьогодні можна виводити з категорії радіоактивно забруднених, а 431 — переводити в нижчу категорію. Ця дозиметрична паспортизація і зараз є основним підходом до визначення ступеня радіаційного забруднення територій. Вона уточнює індивідуальні дози радіоактивного опромінювання для окремих громадян, які мешкають на тій чи іншій території.

ДОВІДКА «УМ»

Одразу після аварії на ЧАЕС радіаційну ситуацію формувала здебільшого сукупність коротко існуючих радіонуклідів зі зруйнованого реактора — йод, цезій, рутеній, ніобій та iншi. Тепер головними дозоутворюючими радіонуклідами залишилися цезій–137 та стронцій–90 (період їх напіврозпаду становить близько 30 років). На сьогодні, як показують спостереження, концентрація цезію–137 на не дуже забруднених територіях сягнула доаварійних показників, а по стронцію–90 несуттєво перевищує їх.

А ТИМ ЧАСОМ...

Можливість реабілітації територій, забруднених унаслідок аварії на ЧАЕС, уже розглядає Кабмін. «Є всі підстави нарешті відновити, вдихнути життя в ці спорожнілі, безжиттєві території, міста, населені пункти, — заявив Прем’єр–міністр Микола Азаров. — А це все — робочі місця і додатковий дохід нашому бюджету, нашій країні». Прем’єр переконаний, що в Київській області, за межами території, що безпосередньо примикає до зруйнованої Чорнобильської АЕС, не залишилося практично населених пунктів, де існує підвищений рівень радіації. За даними Азарова, з 2,5 тисячi таких населених пунктів залишився лише 31.

ДО РЕЧІ

Дезактивацію земель на забруднених територіях сьогодні теж не проводять. По–перше, на це немає коштів, по–друге, навіть те, що робили раніше, здебільшого було безглуздим. Наприклад, переорювали землі, закопуючи сантиметровий шар брудного пилу ще глибше. Якби не це, він досі давно б розвіявся, зауважує Юрій Андреєв. А Олександр Косовець згадує, як робили дезактивацію у селищі Поліське на Київщині: «Спочатку там на всіх вулицях проклали асфальт, потім провели газ, далi перекрили всі покрівлі. А через 10 років — усіх виселили. Словом, просто викинули гроші на вітер». Тому найкращим лікарем у цій ситуації є сама природа і час.