«А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Га». Вічні цінності

Валентина КЛИМЕНКО

Видавництво Івана Малковича святкувало 20–річчя «творчої діяльності» навпроти адміністрації Президента — у Будинку письменників, на Банковій, 2. Чи чули через дорогу гіркий куплет абабагаламазької пісеньки–хроніки («Бо далі — не медалі, бо далі — не краса... Дементори обсіли вкраїнські небеса! Калічать дітям душі не згірше сатани, вкраїнське з України витравлюють вони») — не знаємо. Директор першого в незалежній Україні приватного видавництва Іван Малкович більше хотів, щоб у квартиру Всеволода Нестайка на Шовковичній долинули його теплі слова про патріарха української літератури: останні чотири роки найтиражнішою для видавництва є трилогія Нестайка «Тореадори з Васюківки», але здоров’я не дозволяє Всеволоду Зінов’євичу виходити в світ.

Урочистий «прийом» проходив у Камінній залі, пам’ятній для пана Івана тим, що сюди на вечір молодих поетів прийшла Ліна Костенко і дуже хвалила молодого поета Малковича. На святкування авторка абабагаламазького бестселера «Записки українського самашедшого» не прийшла, натомість видавництво привітали її донька — письменниця, публіцист, професорка Римського університету La Sapienza Оксана Пахльовська та онука Ярослава Франческа Барб’єрі. І якщо Оксана Пахльовська та Катерина Ющенко (яка перекладала для видавництва текст книжечки «Мед для мами» з англійської) проігнорували головну умову привітання — дитячий віршик на табуретці, то Ярослава прочитала вірш Ліни Костенко, як і мало бути — з підвищення.

Ця нехитра штука родом із дитинства, віршик на табуретці, позбавив головної небезпеки ювілейності — липкого пафосу і нудних промов. Розповіла директорка книгарні «Є» Катерина Федоренко віршик «А я у гай ходила», і одразу уявляєш її 5–річною з бантиками, або нардеп Олесь Доній промовив «Слоника замучили кляті москалі» — і зразу уява видає картинку «Позаяк і Доній «обговорюють поезію», продюсеру TVi Миколі Княжицькому закарбувалися рядки «Звідки двійки у Софійки, Звідки двійка у Гафійки» — видно, старався не розчаровувати батьків у шкільні роки...

Святкували 20–річчя «А–Ба–Би» по–сімейному тепло — були мама пана Івана, дружина, сини, куми, похресники, друзі сім’ї і просто друзі. Знаєте, що цінно? У цій веселій гамірній імпрезі, де Тарас Чубай і Віктор Морозов грали на гітарі, Тарас Компаніченко — на старосвітській бандурі, а прекрасний художник Владислав Єрко — на перкусії з кіндер–сюрпризу, де всі на 100% упевнені, що Малкович — геній і що без «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги» не було б незалежної України, і сам винуватець тішився і підспівував батярських пісень і кожному вділяв хвилинку уваги, він не забув згадати свого кума з Нижнього Березова, який позичив йому 25 тонн картону на першу книжку — «Абетку». «Без Михайла Ткачука не було б «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги», сказав Малкович і вручив сину покійного друга Дмитрові картину Єрка з майбутньої книжки про Маленького принца і поки що віртуальний орден «А–Ба–Би–Га–Ла–Ма–Ги», який iще не встигли виготовити.

...Вийшовши після барвистої барокової презентації у сірий київський світ, повторюю за Григорієм Фальковичем:

Щира, кльова, щедрослова,

хай живе дитяча мова!

А дорослу, перерослу

не люблю я, бо вона

перелякана й нудна.