Годинник на будівлі міськадміністрації невпинно вiдраховує дні, години й навіть секунди, які лишаються до старту європейської першості з футболу. Ще 64 доби — і початок.
«УМ» вирішила влаштувати міні–рейд: журналісти походили вулицями довкола НСК «Олімпійський» і оцінили «нашумілу» півторакілометрову зону довкола. Тут, як неодноразово зауважували і державні, і міські керманичі, до Євро має бути шик — і реклами поменшає, і кіосків, і фасади будівель пофарбують. Словом, де–де, а в районi стадіону заплановані краса і порядок, навіть, якось обмовилися, мешканцям будинкiв не дозволять на балкони в трусах виходити. Втім, як виявилося, чоловічі «сімейки» та жіночі «стрінги» — далеко не найбільший привід червоніти перед гостями...
Улюблений ямковий ремонт
Визнаємо — МАФів довкола справді поменшало. Інша справа — подекуди ведеться несанкціонована торгівля, навіть біля самого виходу з метро «Олімпійська». Але, швидше за все, бабусь під час Євро розженуть. Є й інший нюанс — торговельні ряди біля входу на сусідню станцію «Палац спорту». Їх ніщо не зачепило, вони так само відбирають площу в киян, хоча більшість їх працює незаконно. На час чемпіонату ці лотки з батарейками і колготами створять додаткову тисняву.
Щодо реклами, тут теж сякий–такий «порядок» — вона принаймні не так муляє очі, як на Хрещатику.
Утім нині головне у житті нашої півторакілометрової зони — проблеми комунальні. Чи не всі навколишні вулиці — в окопах. Частину плитки і біля самого стадіону зняли та закипіла робота — комунальники за два місяці до початку Євро накопали ям, аби ремонтувати каналізацію. Вони встановлюють нові бетонні кільця та металеві люки. Кажуть, усе укладуть на місце, як і було, причому дуже швидко. Після цього і тротуари, і дороги залатають — доведуть до ладу в найпопулярніший в Україні спосіб — ямковим ремонтом. Відтак європейських доріг довкола головного стадіону, де пройде єврофінал, чекати не слід.
Найбільше нарили на вулиці Антоновича (Горького) — труби і каналізаційне начиння стоїть на тротуарі, частину дорожнього покриття латають, відтак дещо утруднено дорожній рух. На сусідній вулиці Димитрова проблем більше в пішоходів — біля будинку №9–а викришився асфальт, утворилися ями й калюжі, довкола — ті ж латки. Поруч, на розі з Великою Васильківською, — символ столичної транспортної системи — завалений дорожній знак. Щедро покришилася тротуарна плитка і на розі вулиць Саксаганського та Великої Васильківської. Навряд чи її перекладатимуть до Євро, щоб пiдправити iмiдж мiста. У дворах пофарбованих будинків асфальт теж або латками, або з вибоїнами й калюжами. До речі, «потьомкінських дєрєвєнь» Київ так і не побачив — фасади будівель у зоні, прилеглій до «Олімпійського», пофарбували далеко не скрізь, не кажучи вже про реальні ремонти. Деякі вже почали лущитися.
Та особлива «родзинка» затаїлася за кількасот метрів від стадіону та готелю «Спорт». На розі Димитрова та Анрі Барбюса розташована така собі автостоянка–смітник. Її немала площа з боку стадіону відгороджена подекуди розламаним дерев’яним парканом, а від дитячого садка — у такому ж стані бетонним.
Екстремальний туризм
Старі будівлі в півторакілометровій зоні — це взагалі окрема тема. Мало того, що їх реставрувати або не встигли, або і не думали — їх навіть не всі прикрили рекламними полотнами, як у Києві зазвичай роблять, щоб гостi не надто лякалися. Наприклад, якщо фасад будівлі на Саксаганського, 34 (пам’ятка архітектури, історії, забудова ХХ ст.), швидше за все, до літа доведуть до ладу, то напівзруйновану будівлю навпроти і не відбудували, і не зруйнували, а частину нічим і не закрили. У подібному стані — i старий будинок біля Конституційного Суду. Не особливо прикрашає зону довкола стадіону й довгобуд — офісний центр на Жилянській, 26.
Але справжній «красень», біля якого зможуть пофотографуватися гості України, розташувався на вулиці Антоновича, 64. Старий 4–поверховий цегляний будинок із побитими вікнами, розмальований графіті, стане просто знахідкою для любителів «екстремального туризму». Іноземці з розвинених країн, де зі старих будівель пилинки здувають, зможуть навіть виламати собі на пам’ять цеглину. Адже це пам’ятка місцевого значення Києва. Тут колись розташовувався Інститут електрозварювання ім. Патона Національної академії наук України, збудований у 1910 році архітектором Риковим.
