«Шампанське відкорковувати рано»

Парафування угоди про асоціацію з Євросоюзом — дуже важливий крок на євроінтеграційному шляху України. Проте відкорковувати шампанське ще зарано. Адже головні випробування, судячи з усього, ще попереду. «Події, що відбуваються протягом останніх двох років, починають створювати складності для переходу до наступних кроків, які могли б забезпечити втілення в життя цієї угоди», — наголосив учора під час медіа­клубу, організованого Інститутом світової політики, голова представництва Євросоюзу в Україні Жозе Мануел Пінту Тейшейра.

За словами пана Тейшейри, коли чотири роки тому він починав працювати в Україні, головним викликом було зрушити з місця сам процес переговорів щодо угоди про асоціацію і, головне, створення поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі з ЄС. «Було очевидно, що це надзвичайно складний технічний процес. Тоді ми не могли навіть уявити, що після його завершення зіштовхнемося з іще більшими труднощами!» — наголосив посол ЄС.

Під час перебування при владі «помаранчевих» європейські дипломати й політики скаржилися на те, що неможливо вести переговори, оскільки не ясно, з ким говорити: варто було узгодити певне питання з представниками секретаріату Президента, як представники Кабміну висували власні — цілком протилежні — умови. Тому після приходу «регіоналів» європейці спершу було зітхнули з полегшенням: нарешті в переговорному процесі задіяна справді згуртована команда. І справді, завдяки цій згуртованості технічний бік справи вдалося вирішити значно швидше. Але виникла нова, значно більша, проблема: Україна різко відкотилася назад за показниками демократії, прав людини, боротьби з корупцією — тобто стандартами, дотримання яких є беззаперечною умовою для євроінтеграційних перспектив будь­якої держави.

Під час розмови пан Тейшейра неодноразово наголошував на моментах, які викликають найбільшу стурбованість Євросоюзу: вибіркове застосування правосуддя проти лідерів опозиції, відкат назад у дотриманні прав людини й відповідності демократичним стандартам, корупція тощо. Зрозуміло, що одним із головних тестів для подальшої євроінтеграційної долі України стануть парламентські вибори, за якими Євросоюз спостерігатиме особливо пильно. Щоправда, офіційних вимог щодо участі в кампанії засуджених Юлії Тимошенко та Юрія Луценка Брюссель наразі не висував.

Після парафування угоду про асоціацію України з ЄС треба ще підписати, а для цього потрібне одностайне рішення всіх 27 держав­членів Європейського Союзу. Далі — ратифікація в усіх парламентах і Європарламенті. Проте якщо чинна українська влада й надалі плюватиме на демократичні стандарти з Лаврської дзвіниці, парафуванням усе може й обмежитися. Принаймні зараз багато лідерів держав ЄС та політичних сил у Європарламенті не розуміють, чому вони повинні давати «добро» на приєднання до єдиної європейської спільноти країни, в якій людину можуть кинути за ґрати тільки тому, що так вигідно владі, а результати голосування на ранок після виборів можуть виявитися зовсім не такими, як реальний вибір народу.

Звісно, нам дуже неприємно, що ЄС від початку поставив Україну в один ряд із країнами Північної Африки в програмі Європейської політики сусідства або з авторитарною Білоруссю — в програмі Східного партнерства. Проте, можливо, для цього були підстави? «Україна — європейська держава, і це зазначено в угоді про асоціацію. Це — необхідна умова, але її недостатньо, — наголосив Жозе Мануел Тейшейра. — Від початку формування Євросоюзу було визначено, що країни, які претендують на членство в ньому, мають бути безумовно демократичними. Свого часу диктатури були і в Греції, і в Іспанії та Португалії, проте ці держави над­звичайно швидко перейшли до демократичних стандартів. Через 1­2 роки після повалення авторитарних режимів там було ухвалено нові конституції — конституційними асамблеями, які обирав народ, а не призначав президент. Навіть у Тунісі вже через рік після «Арабської весни» ніхто не мав сумнівів у прозорості виборів і відповідності їх результатів до реального волевиявлення народу. А тепер подивіться, де через 20 років після розпаду СРСР досі залишається Україна?»

І справді. Саме від українського народу, тобто нас із вами, залежить, чи відбудеться в Україні справжня представницька демократія, кого ми оберемо і чи дозволимо й надалі цим «обраним» нехтувати нашу думку й демократичні стандарти.