Спершу згадаймо, що світ почав перехід на новий календар, за яким живе і нині, з 1582 року завдяки реформі Папи Римського Григорія ХІІ. До того часу літочислення велося за юліанським календарем, запровадженим ще Юлієм Цезарем 45 року до н. е. за порадою грецького астронома Созігена. Цезаревий календарний рік мав 365 днів, 5 годин, 49 хвилин і 46 секунд, тобто, як з’ясували пізніші науковці, був довшим за справжній сонячний рік на 11 хвилин 14 секунд. «Зайва» доба набігала за 128 років. Отже, за півтора тисячоліття людство відставало від реального астрономічного часу на цілих десять діб! Реформа Папи Григорія ХІІ саме мала на меті ліквідувати цю похибку.

Незважаючи на те, що цей день став ознакою високосних років лише з 1582 року, коли більшість Європи перейшла на григоріанське літочислення, українці, навіть ті, що були під Російською імперією (себто до 1918–го жили за «старим стилем»), вважали 29 лютого «нехорошим днем». За народними віруваннями, це був день Касіяна. Технічний прогрес широкими кроками прорвався в суспільне життя, пробурив наші мізки, струснувши з них мул прадавніх страхів. Але — о диво! — так і не зміг докорінно знищити забобони, які нашаровувалися в людині століттями.

«УМ» зібрала дані про те, чому «феноменальний» день не є незвичайним і що людство понавигадувало про 29 лютого.