Той, хто збирає час

09.02.2012
Той, хто збирає час

Борис Запорожченко має розкішні колекцію і... бороду. (Фото Дмитра ЛІПАВСЬКОГО.)

Хобі киянина Бориса Запорожченка, яким він захоплюється 25 років, називається філотаймія. «У перекладі — це любов до часу. А значить, я збираю час, — каже колекціонер. — Адже за історією календариків легко прослідкувати історію розвитку світу».

 

Чому Петрик відмовлявся від обіду

Борис Михайлович має дві вищі освіти — за фахом він радіотехнік і математик. До філотаймії у 1986 році його залучив син Петрик, коли пішов у перший клас. Сорок копійок, які йому давали на обід, хлопчик зазвичай витрачав на календарики, втім, як і більшість його однокласників.

«На радіозаводі, де я працював, саме випустили кишенькові календарі з рекламою телевізора «Славутич», — згадує Борис Михайлович. — Вони й стали першими в колекції. Ще десь із півсотні ми виміняли у друзів сина і почали групувати їх за темами. Незабаром синові, як часто буває з дітьми, це захоплення набридло. А я втягнувся. Почав навідуватись у Пушкінській парк, де з’явилася своя тусовка. Там, до речі, вперше побачив календарики з оголеною натурою, які привозили з Угорщини. За збут і придбання таких «шедеврів» тоді можна було «наколекціонувати» три роки. Тож ризикувати не хотілося, хоча на них можна було зробити бізнес. Більшість календариків зі своєї колекції я придбав у сільських крамницях, куди спеціально виїжджав на «Запорожці».

Банкроти колекціонерам найцікавіші

Перші кишенькові календарі з’явилися у 1896 році винятково з рекламною метою. Їх робили не тільки з паперу та картону, а й зі шкіри, шовку, алюмінію. Згодом ділові календарі почали випускали різні товариства та страхові компанії. Зазвичай вони надавали інформацію про час сходу або заходу небесних світил, дати церковних свят і дні, сприятливі для посіву та збору врожаю.

«У радянські часи на кожному календарі вказували видавця, нумерацію, були жорсткі каталоги, — продовжує співрозмовник. — Нині на деяких немає взагалі жодних розпізнавальних знаків. До того ж замовити їх, скажімо, зі своїм фото може кожен. Тож колекціонери самі складають каталоги з того, що бачать. Найбільшою удачею колекціонерів в усі часи вважалися японські календарики. Вони вирізняються вдалим дизайном і хорошим смаком. Цінуються також польські, російські, іспанські, португальські. А ось в Америці й Англії маленькі календарі майже не видають. Особливо шануються пластикові календарі, на фользі. Їх ще в СРСР випускав «Внєшторг». Нині їх вартість — від 40 до 400 гривень».

Колекціонер додає, що найкрутішою у філотаймістів вважають тему банків. А якщо фінансова установа стала банкрутом, календарик цінують дорожче. Також дуже популярна реклама пива, особливо чеського.

Кошеня в помаранчевій жилетці

Нині в колекції Бориса Запорожченка налічується 192 тисячі 300 кишенькових календарів. Багато це чи мало? Для порівняння: найбільша колекція у китайця — 600 тисяч штук, на другому місці — росіянин, у нього 500 тисяч календариків. Борис Михайлович вважає, що його колекція в Україні — друга. Його випереджає одесит, який зібрав 400 тисяч штук.

Увесь скарб нашого колекціонера зберігається в ста альбомах, кожен з яких важить сім кілограмів. Альбоми Борис Запорожченко виготовляє власноруч. Спочатку він систематизує календарі за роками, потім за темами. У нього є покажчики, де що лежить, зошит із розшифровкою.

За яким принципом збирає? «За темами, які формую винятково за своїми інтересами, — розповідає колекціонер. — У мене їх 58: банки, страхування, вузи, туризм, мистецтво, їжа, меблі, бізнес, літаки, тварини, рослини... Я людина азартна, але вбиватися за тим, що мені нецікаво, не буду. Так, скажімо, тема цирку мені байдужа. А серед улюблених тем філотаймії — преса і страхування. По–перше, тут представлені різні форми рекламного мистецтва. А по–друге, на зображеннях можна побачити що завгодно».

Борис Михайлович гортає сторінки альбому «Преса», і майже кожен календар надихає його на розповідь. «Справжній колекціонер не просто їх збирає, а набуває нових знань», — каже він. А я переконуюсь, що сам Борис Михайлович — ходяча енциклопедія. За кілька годин я почула від нього цікаві розповіді з історії геральдики, морського флоту. Він натхненно розповідав про життя Шопена. А через мить — уже про українські храми й обереги.

В альбомі «Страхування» я звернула увагу на те, що страхові фірми у 2005 році в оформленні календарів частенько використовували помаранчеві фарби. Наприклад, одна з них випустила календарик iз кошеням у помаранчевій жилетці.

Як Борис Михайлович поповнює свою колекцію? Адже щомісяця вона зростає приблизно на тисячу примірників! У нього налагоджено зв’язок із колекціонерами з Одеси, Харкова, Львова (так він має вихід на Польщу), Москви і Пітера. Сам він, звичайно, теж ходить по місту в пошуках «здобичі». Заглядає в рекламні агентства, видавництва. Їхати туди бажано на початку року, поки серії не розійшлися.

«Якось побачив календар, якого не вистачало в серії про квіти, в гаманці пасажирки тролейбуса. Вона спочатку подумала, що я кишеньковий злодій. Гаманець міцно до серця притискує, очі налякані! Коли ж я почав пояснювати, що саме мене зацікавило, люб’язно подарувала календарик», — згадує з посмішкою Запорожченко.

 

ІСТОРІЇ З БОРОДОЮ

Борису Михайловичу частенько роблять «компліменти»: кажуть про схожість із Львом Толстим, Менделєєвим і Солженіциним. Адже чоловік має розкішну бороду! Каже, що його нерідко просять вирвати з бороди волосину на щастя. А один малюк років п’яти якось побачив колекціонера на вулиці і вигукнув: «Мамо, дивися — Бог!».

«Кілька років тому на Андріївському узвозі я допомагав другу–художнику продавати картини, пригадує Борис Михайлович. — До мене підійшов італієць і каже: «Ви дуже схожі на мого прадіда Льва Толстого». Познайомилися, виявилося, що бабуся іноземця Луїджі Альбертіні — улюблена дочка письменника Тетяна Сухотіна–Толстая, нащадки якої живуть в Римі. Коли Луїджі дізнався, що Борис Михайлович займається філотаймією, сфотографував його і запропонував одному з видавництв закарбувати це фото на кишеньковому календарику за 2006 рік. Так Борис Михайлович сам увійшов в історію.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>