«Вірші, ставайте довкола стіною». Чому книга поезій Богдана Томенчука «Вишийте, мамо, бронежилет» вартує Шевченківської премії
Справжнє не буває напів. Справжнє не буває ні про що. >>
Дружина Арсенія Яценюка Терезія (ліворуч) біля роботи Гарі Хьюма. (Фото надано прес–службою PinchukArtCentre.)
Зміна експозиції в PinchukArtCentre для нормального обивателя — привід прогулятися «в центр», а для фахівців — кросворд із розгадування тенденцій і можливість побачити роботи найвідоміших сучасних художників в оригіналі, якщо це слово щось значить у contemporary art. Мабуть, уже всі знають, що в РАС краще брати екскурсію, бо сьогоднішнє мистецтво без інформаційного супроводу неповноцінне.
Наприклад, у залі всесвітньо відомого канадського фотографа, лауреата премії Хассельблада Джефа Волла, який прославився «зрежисованими» фотографіями, підсвіченими у лайтбоксах, є робота «Люди на узбіччі». На ній на тлі зеленої стіни ідуть по тротуару заклопотані люди, в сірому одязі, з зосередженими і сумними обличчями. Зважаючи на назву і «буденний» сюжет, ти одразу починаєш шукати соціальні мотиви. На прес–екскурсії Джеф пояснив, що ця фотографія виникла завдяки кольору — зелена стіна стала відправною точкою, і від неї «танцювали» люди, тротуар, ракурс. На знімку «Ломбард» в одну з кабінок заходить підтоптаний рокер у джинсах, кедах, iз виразним кульчиком у вусі і з гітарою. Сум і убогість цього місця, гіркота ситуації, ідеальна картинка для передвижників — тільки реалії, історія і цінності початку ХХІ століття. Але ні, це не репортаж і не вихоплений із життя сюжет, це чітка реконструція раніше баченої картинки. Для Волла не принципова документальність, його фотографії, схожі на великі живописні полотна, дають відчуття правдивості, а значить усі «потрібні» емоції глядач переживає по–справжньому.
До речі, про розмір. Канадець, чия виставка «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна» в РАС поповнить список його «персоналок» у таких престижних інституціях як Whitechapel Gallery, Лондон (2001), Kunstmuseum Wolfsburg (2001), HasselbladCenter, Гетеборг (2002), Astrup Fearnley Museum, Осло (2004) і ретроспективи в Schaulager, Базель (2005), Tate Modern, Лондон (2005), Deutsche Guggenheim, Берлін (2007) і Museum of Modern Art, Нью–Йорк (2007), вважає, що розмір має значення. Робота «Боксери» (2011), яка є реконструкцією дитячих спогадів Джефа — два підлітки боксують у затишній кімнаті, зроблена «в натуральну величину», відтак ви ніби знаходитеся в цьому ж приміщенні. Такий самий ефект від зовсім нової світлини «Гурт і натовп» — проходячи вздовж неї, ти можеш опинитися і на сцені клубу, і на танцполі, і пройти в бар. «Юнак, що змок під дощем» — більший за реальні розміри людини — це для того, щоб розгледіти краплі дощу на куртці хлопця, а «За мотивами «Весняний сніг» Юкіо Місімо» — майже мініатюра, темне фото, на якому жінка, повернута спиною до глядачів, щось ховає в ящички у малесенькій кімнаті, схоже на картини фламандських майстрів. «У ній є таємниця», — каже Волл.
Або візьмемо іншого експонента — Гарі Хьюма, учасника відомого об’єднання «Молоді британські художники», з якого вийшли Деміен Херст, Сем–Тейлор Вуд, Трейсі Емін та інші. Його велика персональна виставка (як і Воллова — перша у Східній Європі) називається «Краса». Хьюм ще в бурхливі часи своєї молодості малював речі, які приносять людям задоволення, а не шокують, жахають чи епатують, а недавно він навіть розробив принти для колекції Marni сезону осінь—зима 2010—2011. Тут без пояснень теж не зрозуміти, що біла невелика пляма на вершині жовтої гори на зеленому тлі — це абстрактний портрет Ангели Меркель, а зал «Американська засмага» відсилає нас до американської політики, яка «смажить» увесь світ, а головним символом Америки і inspiration для серії обраний образ черлідерів — дівчаток, що виступають перед спортивними змаганнями. Гарі Хьюм сповідує мінімалізм, використовує не більше 3–4 кольорів — причому приємно приглушених — в одній роботі, пише на алюмінієвій основі промисловою глянцевою фарбою, мислить площинами, фрагментами і концептами. Його роботи порівнюють із поп–артовою творчістю Енді Ворхола. Гарі каже, що поп–арт радіє життю і прославляє цю радість, натомість у його роботах «сидить» меланхолія. Дуже точне слово, яке не заважає, однак, розглядати живопис Волла в контексті цінного інтер’єрного надбання.
Третьою персоною нового виставочного сету РАС за українською квотою є Микола Маценко. Він закріпився у сучасному мистецтві темою новітньої геральдики, що досліджує символи і цінності сучасності, і серією «орнаментальних квадратів», які повторюють один мотив із гуцульського килима його дитинства. Гарі Хьюм свого часу не міг зупинитися із серією «Двері», він зображав їх у натуральну величину, так що навіть важко було відрізнити — це реальний предмет чи твір мистецтва, а Микола Маценко вже кілька років повторює цей килимовий фрагмент у різних кольорах. Каже: набралося більше сотні, а в PinchukArtCentre виставив 46 нових, причому сам звернув увагу журналістів і критиків, що серед цих 46 немає синього кольору, таким чином художник залишив «дірку» в кольоровій палітрі. Вона — як дірка між офіціозом і реальністю, формальною, декоративною українськістю і модою на все іноземне. Живописні квадрати Маценка в проекті «Неофольк» вибудувані як горішній орнамент у стерильній кімнаті, обкладеній білою плиткою. Спочатку це нагадує громадський туалет, потім приходить асоціація з громадською лазнею, для Маценка біла керамічна плитка — то глобалізм, стерильність, серійність, а орнаментальні квадрати — національна ідентичність, штучна робота. Вітчизняні митці сприйняли проект Маценка як саркастичне висловлювання — мовляв, українським художникам в інституції Пінчука завжди відводять маленьку кімнатку біля туалету. На непредставницький простір і малі зали скаржилися в арт–кулуарах Арсен Савадов і Олександр Ройтбурд, які виставлялися перед цим у РАС.
P.S. Обновилася також і виставка з колекції РАС у рамках проекту «Колекційна платформа 2: Циркуляція». Такі твори, як «Ленін на роликах» Бенксі, «Автопортрет» Чака Клоуза, «Ефект Доппельгангера» Фреда Томазеллі, «Автопортрет» Лізи Лу, «Копальня Хамм» Андреаса Гурскі та інші, демонструватимуть в Україні вперше. На 2012 рік арт–центр також анонсує персональну виставку Аніша Капура, нові роботи Андреаса Гурскі та сюрприз від Мауріціо Каттелана.
Справжнє не буває напів. Справжнє не буває ні про що. >>
До 10 березня триває прийом заявок на участь уже в сьомому Всеукраїнському театральному фестивалі-премії GRA (GreatRealArt), засновником і незмінним організатором якого є Національна спілка театральних діячів України (НСТДУ). >>
Книжка Сергія Кривоноса «Зі щитом або на щиті» (К.: Брайт Букс) — перші генеральські мемуари про російську агресію. >>
У кінотеатрах другий тиждень показують документальну стрічку «Одного літа в Україні» від кінооб’єднання Вавилон? >>
Перемогу на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно, що проходив у Франції в Клермон-Феррані,здобув короткометражний анімаційний фільм «Я померла в Ірпені» режисерки Анастасії Фалілеєвої. >>
Скрипку, виготовлену відомим італійським лютьєром Антоніо Страдіварі в 1714 році, продав аукціонний дім Sotheby's - новий власник виклав за неї 11,25 мільйона доларів. >>