Дві попередні книжки Миколи Рябчука були діагностичні. У «Саді Меттерніха» (Л.: Класика, 2008) він порівнював ідейно–соціальні ландшафти сучасної Європи з нашим «російсько–східнослов’янським православним неосовєтизмом». В «Улюбленому пістолеті пані Сімпсон» (К.: К.І.С., 2009) — з’ясовував параметри нинішньої української «шантажистської держави». А в новій — «Постколоніальний синдром. Спостереження» (К.: К.І.С., 2011) — замислюється: чому усе це досі триває?

На початку 2012 року полиці музичних магазинів поповнилися новим українським продуктом: видавництво «Країна мрій» презентувало студійний альбом Ніни Матвієнко. На диску «Всякому городу нрав і права» — пісні XVI—XVIII ст., епохи гетьманської доби, або українського бароко. Запис нового альбому проходив у київському музеї Івана Гончара, а подальша робота над диском — у профільних студіях Києва та Нью–Йорка, продюсером альбому виступив багатогранний Олег Скрипка.

Тексти до цієї збірки писалися протягом 30 років, і поки вони, наче «червоне сухе», вигравали для однойменної передачі на радіо «Свобода», емігрантський світ повнився відповідними зразками літератури. Отже, за той час, коли автор «Винарень», радянський дисидент, поет і публіцист Ігор Померанцев дегустував біля мікрофона свої враження з численних мандрівок алкогольними столицями світу, були опубліковані такі споріднені за еміграційним жанром книжки, як «Їдло» Лева Лосева і «Російська кухня у вигнанні» Вайля та Геніса. Утім для автора «Винарень» приватна світобудова пов’язана не з гастрономією, а з бакалією жанру. «Для мене досвід еміграції, — якось значив він, — це відкриття світу в його розмаїтті. Свобода подорожей — абсолютно конкретна свобода. Для мене особисто це було пов’язано з відкриттям винної культури — одним із головних відкриттів, зроблених завдяки еміграції».