Масштабне загальнонаціональне дослідження провели в українських школах співробітники Інституту соціології НАН України та Інституту педагогіки НАПН України восени минулого року. У ході цього опитування, в якому взяли участь понад 10 тисяч випускників та більше тисячі вчителів, фахівці намагалися з’ясувати, з якими почуттями входить нове покоління у доросле життя, які їхні життєві плани й прерогативи. Нинішні випускники — це покоління, яке народилося в 1994–95 роках. Воно не пам’ятає, що таке Радянський Союз, знецінені карбованці й порожні полиці в магазинах. Зате знає, що таке ринкова економіка, інтернет, багато хто з них бував за кордоном і бачив, якими є стандарти життя в цивілізованих країнах, і знає, до чого прагнути.
«Більшість молоді України перебуває в країні мрій», — так прокоментувала результати дослідження завідувачка відділу Інституту соціології Олена Злобіна. З одного боку, це й непогано, оскільки дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє. Як засвідчило опитування, на порозі дорослого життя у випускників переважають позитивні настрої: інтерес (65%), оптимізм (57%), надія (50%). У цьому прийдешнє покоління істотно відрізняється від дорослого населення України, у настроях якого значно менше виражений оптимізм (28%), ще менше інтерес (17%), натомість значно більше виражені негативні настрої (песимізм, безвихідь, тривога).
До вибору свого майбутнього сучасні «мрійники» ставляться цілком прагматично. Наприклад, на запитання про те, якими чинниками керуватиметесь, здійснюючи свій професійний вибір, більшість (77%) відповіла, що покладатимуться на власні здібності, ще 41% керуватиметься рівнем праці в обраній професії, стільки ж зважатимуть на перспективи кар’єрного зростання, ще 28% братимуть до уваги фінансові можливості батьків, майже стільки ж — престиж обраної професії. А тих, хто керуватиметься бажанням принести користь людям, — лише 24%. Відтак тiльки 0,3% опитаних планують обрати робітничі професії, 0,6% хочуть працювати у сільському господарстві й 1,7% у сфері обслуговування. Більшість випускників віддають перевагу наукам (природничим 25%, суспільно–політичним 16%, гуманітарним 14%). Бізнесом, менеджментом планують займатися 11%, творчі професії приваблюють 10%. Інженерна справа цікавить 7% випускників. Показово, що значна частина випускників (31%) планує зробити успішну кар’єру в суспільно–політичній або бізнесовій сфері, що є новою тенденцією у життєвих орієнтаціях учнів, зауважують соціологи. Але при цьому, наголосила Олена Злобіна, лише 7,4% хочуть якнайповніше реалізувати свої здібності й таланти.
Щодо вчителів, то більшість із них задоволені своєю фаховою діяльністю (24% — цілком і ще 61% — скоріше задоволені). Водночас «обрати» педагогічну ниву вони не радили б своїм дітям — лише 11% вчителів хотіли б, щоб їхні нащадки працювали вчителями (не хотіли б цього 59%). Причина таких результатів банальна — педагогів принижує мала зарплата і необхідність брати додаткові підробітки (76%). Адже вчителю важливо не просто звести кінці з кінцями, а й розвиватися, займатися самоосвітою.
Самі вчителі переконані: знання в сучасному нашому суспільстві ще не є гарантією досягнення людиною високого соціального статусу. Цьому, на думку педагогів, сприяють насамперед: впливові родичі (55%), походження з родини з високим соціальним статусом (54%), заможні батьки (51%), і вже у другу чергу — високий інтелект, здібності (37%), а також уміння іноді йти в обхід закону (35%). А от у розвинених країнах Заходу, не сумніваються вчителі, щоб досягти успіху, в першу чергу потрібні високий інтелект, здібності (80%) та хороша освіта (69%).
Якби школярам запропонувати обирати додаткові предмети для навчання, то найбільше школярів відвідували б предмет «основи психології» (54%), а також автосправу (36%) та правознавство (32%). А от християнська етика, про впровадження якої в шкільну програму дискутують вже не перший рік, посіла в списку бажаних предметів останнє місце, набравши лише 7%. Це свідчить про те, що школярі хочуть отримувати в першу чергу практичні знання, які згодяться у подальшому житті. І християнська етика як пропагандист вічних цінностей, на жаль, не належить до таких.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
