Як козаки Новий рік відзначали

04.01.2012
Як козаки Новий рік відзначали

Володимир Корж: «Козацька калганівка — то справжній еліксир молодості».

Дніпропетровець Володимир Корж просить його представляти як потомственого цілителя–біоенергетика, нащадка легендарного січового знахаря Микити Леонті–йовича Коржа. Тож кого іще, як не його, розпитати про те, як козаки Новий рік відзначали та які страви готували до святкового столу? Адже пан Володимир є ще й автором книги «Забуті рецепти запорозьких кухарів».

 

«Противсіхам» у Січі робити було нічого

— Пане Володимире, і все ж, як козаки–запорожці Новий рік відзначали?

— Як такого Нового року козаки не відзначали. Саме це поняття ототожнювалося з якоюсь подією, наприклад, порою року, як–от перехід від осені на зиму. Зазвичай Новий рік для козаків наставав з 22 на 23 вересня, коли завершувалося збирання врожаю.

А от з 31 грудня на 1 січня запорожці натхненно готувалися до... виборів кошового отамана. Тому перший день нового, за нашими нинішніми поняттями, року в них проходив дуже бурхливо. Козаки емоційно зустрічали всю козацьку старшину й насамперед обирали кошового отамана. При цьому такі вибори були беззаперечно прозорими й чесними. Біля церкви робили коло з майданом, на який ставили кандидата. І коли, наприклад, лунало «Хто за Петра?», то всі, хто підтримував таку кандидатуру, ставали по праву руку від свого ставленика. А хто проти — розташовувалися ліворуч.

Що цікаво, таких, що утрималися, не було і бути не могло. Якщо ти утримався і не визначився, то тобі в Січі робити нічого.

Щоправда, траплялися випадки, коли був паритет. Тоді обидві групи прихильників кандидатів вирішували питання голосом — хто кого перекричить. Тому й нинішні поняття «віддати голос», «голосувати» — ще з тих часів. Козацькі вибори я навіть у віршах описав:

На майдані коло церкви пропозиція реве:

«Хай Калниш, усі гукнули, за отамана буде...

Шумне свято у розпалі,

День та ніч,

Всю старшину вибирає

Вільна Січ.

Після того, як кошового отамана було обрано, козаки діставали свої рушниці, пістолі, гармати і салютували. Цього дня гуляли майже до ранку. На другий–третій день обиралася вся інша козацька старшина. Насамперед — суддя, писар, кошовий кухар, а потім — усі курінні отамани.

Сам собі ніхто не наливав

— Стіл козаки багато накривали?

— Після виборів спільного столу як такого не було. Подібне навіть уявити неможливо — адже в Січі нараховувалося 39 куренів (сороковий — кошового отамана), у кожному з яких — до тисячі козаків. Тому всі гуртувалися по куренях, де були й спальні місця, й так звана кухня. Козаки всідалися десятками, які переходили в сотні.

Горілку, первак розливав сотник, тому що він знав, у якому стані перебуває кожен запорожець. Тому зайвого нікому не наливав. Тим паче було неприпустимим, щоб козак наливав сам собі. Тобто скільки батько налив — стільки запорожець і випив. Бо сотник пильнував, щоб козаки свій бо–йовий стан не втрачали за будь–яких обставин і завжди були готові до захисту своїх рубежів.

А розмови про пияцтво серед запорожців, які інколи чуєш, — то порожні балачки. У Січі була настільки жорстка дисципліна, що й уявити важко. Якщо козака спіймали п’яним, то, за розпорядженням судді, його прив’язували до стовпа і двоє–троє дядьків завдавали йому десять ударів дубовими палицями завдовжки десь 2,5 метра. Після такого покарання найменше бажання напиватися відпадало.

— А що ж козаки їли?

— Закушували козаки переважно рибою, яку ловили і вдень, і вночі. І смаженою, і пареною, і в’яленою, і копченою, і заливною — якою завгодно.

М’яса козаки їли значно менше, ніж риби, та й то переважно дрібну дичину — фазанів, куріпок, вальдшнепів... Ще варили куліші.

Якщо це зима, то було багато квашених і солених овочів та фруктів, а з сухофруктів варили узвари.

Тобто козаки їли все, що можна було здобути у Великому лузі або ж замовити у турків — банани, апельсини, ананаси ... І коли хтось вважає вислів «звиняйте, бананів немає» сучасним, той глибоко помиляється, бо він походить ще з часів козаччини.

Були в запорожців і помідори, але дуже маленькі, — томати вживали європейські.

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році осілі козаки стали культивувати і фрукти, й овочі, й абрикоси.

Під кінець вересня, коли дозрівав хміль, козаки варили пиво.

Сало, домашню ковбаску козаки полюбили вже після 1775 року. Прикметно, що останній кошовий отаман Запорозької Січі Калнишевський налагодив виробництво зерна, вирощування худоби, свиней, ставши як на ті часи дуже заможною людиною. Саме тому він і потрапив у немилість до Катерини II.

Козацьку горілку вживала тільки старшина

— Ви самі у Дніпропетровську часто розповідаєте про рецепти козацької кухні...

— На цю тему я й декілька книг підготував — «Забуті рецепти запорозьких кухарів», «Кращі рецепти солінь запорозьких кухарів», де розповідаю, як наші пращури готували малосольні та солоні огірки, гострі «до неможливого», солоні огірки «по–простому, але з шармом» тощо.

— І рецептом калганівки теж володієте?

— Навіть скажу більше — цим рецептом, окрім мене, нині не володіє ніхто. Калганівку я вчився робити протягом 25 років. Останнім, хто володів цим рецептом, був мій пращур Микита Корж.

Калганівку пила тільки козацька старшина. Якщо ж хтось з козаків захворів, курінний кухар йшов до кухаря кошового і просив певну дозу цього напою. Вистачало двох–трьох прийомів приблизно по 30 грамів, і людина видужувала, мов нічого й не було. При цьому на ніч обов’язковим був молитовний заговір. І вся технологія виготовлення калганівки — теж заснована на заговорах, які супроводжують весь процес.

— З чого калганівка складається?

— Калганівка готується на фруктовій горілці, яку вигнали з фруктів, що забродили, і має міцність 45 градусів. Після цього настоюється на коренях, травах. Основний склад — корені калгану, солодки, дивосилу. Загалом понад 100 «інгредієнтів». При цьому основний інгредієнт — мохи й лишайники, зібрані з певних видів каменів. Саме в них жила бактерія бацілус субтілус, яка, потрапляючи до теплокровного організму, виробляє альфаінтерферон, що спричиняє справжній вибух в імунній, гормональній, інших системах людського організму. Після цього, як кажуть, цианістий калій можна пити чарками і запивати сірчаною кислотою. Не дивно ж, що й Калнишевський прожив аж 112 років, бо вживав калганівку. Саме тому цей напій і називають еліксиром молодості, здоров’я і довголіття.

Загреб пекли тільки на свята

— Цікаво, а як на Січі святкували Різдво?

— Поєднували християнство, що було, так би мовити, державною релігією, з ведичним віросповіданням. Використовували шестипроменеву Віфлеємську зірку, яку ще називають зіркою Велеса — вона символізує жіноче й чоловіче начало.

Наряджалися в усе, що відображало ведичне віросповідання, зокрема, козлів, але при цьому не знімали християнських натільних хрестів.

На різдвяні свята козаки ходили по куренях, де співали колядок, а їм давали по чарці, хліб, який, до речі, пекли тільки на свята. Ще були коржі, які називали загребами. Так їх називали тому, що вони запікалися на розжареному камінні і загорталися попелом.

А на виручені гроші козаки в складчину могли поїхати до шинків, які утримували жиди, і поласувати їжею, завезеною з Європи, Росії чи Туреччини.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>