Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Денис та Анастасія Матвієнки у виставі «Радіо і Джульєтта»
Нещодавно кияни мали можливість одними з перших ознайомитися з новою програмою всесвітньо відомого проекту Сергія Даниляна «Королі танцю. Опус №3». А вже зовсім скоро на нас чекає ще одна непересічна подія: 18–19 листопада на сцені Національної опери пройде балетна вистава з інтригуючою назвою «Радіо і Джульєтта». До обох цих проектів має безпосередній стосунок наш земляк, один iз кращих танцівників світу Денис Матвієнко. І не лише як виконавець, а й як ініціатор ідеї ближче познайомити українського глядача зі світом сучасної хореографії, який усе ще залишається для нас маловідомим. Адже левову частку балетного репертуару Національної опери України становлять класичні постановки, а решта вистав, швидше, є осучасненою класикою, ніж contemperary ballet у чистому вигляді.
Термін «контемпорарі–арт» у багатьох людей часто–густо викликає агресію, причому незалежно від того, про яке мистецтво йдеться — живопис, театр чи літературу. А про експерименти щодо балету годі навіть говорити. Вже одна думка, що балерина може підняти ногу якось «не так», «блюстителям» традицій здається святотатством. Але ж протестувати проти новаторства, хай навіть у чомусь суперечливого, — це приблизно те ж саме, що намагатися зупинити сам плин життя.
«Сучасний балет — це пласт мистецтва, який уже не одне десятиліття існує й повноцінно розвивається на Заході — каже колишній прем’єр Національної опери України, а нині зірка Маріїнського театру Денис Матвієнко. — Глядач у Москві та Санкт–Петербурзі також непогано обізнаний iз сучасними постановками. А от у репертуарах українських театрів альтернативна хореографія майже не представлена. Проте кожному танцівнику, хоч як він любить класику, рано чи пізно хочеться спробувати себе в чомусь принципово новому. В класиці особливо не поекспериментуєш — там шість позицій ніг та рук, усі рухи чітко розписані. У сучасній хореографії постановник задає лише загальний малюнок, а всі деталі ти втілюєш уже сам. І найцінніше — це мить осяяння, коли під час танцю (не має значення — репетиція це чи вистава) ти ловиш себе на думці: ось воно — те, чого шукав... І глядач, сидячи в залі, теж може експериментувати з відчуттями, адже лібрето як такого в сучасних постановках немає».
Відсутність лібрето — це, мабуть, найперше, що лякає наших балетоманів. Бо ж люди радянської формації (а серед любителів балету переважають представники середнього і старшого віку) не надто люблять гру в асоціації. Їм треба чітко знати: хто — позитивний герой, хто — негативний і що саме символізує вітряк (дерево чи гриб) на сцені. Утiм iз вітряками (читай, декораціями) у вищезгаданих «Королях» усе було просто. Окрім мінімального світлового оформлення, єдиним візуальним доповненням до танцю служив рояль, та й той з’явився на сцені лише на декілька хвилин. Щоправда, грала на ньому не тітонька в довгій сукні, а сам «король», точніше, один iз п’яти «коронованих персон», що танцювали того вечора, — канадієць Гійом Коте. Він був і автором музики для фінальної частини спектаклю, постановником якої в свою чергу виступив інший «король» — прем’єр Американського театру балету, бразилець за походженням Марсело Гомес. А ще кияни того вечора побачили нові творіння хореографів Начо Дуато, Мауро Бігонцетті, Марко Гекке, Едварда Клюга, Патріка де Бана і Йорми Ело.
Проте головне в «Королях №3» — не музика і не хореографія, а харизма задіяних танцівників (окрім вищезгаданих Матвієнка, Коте і Гомеса в Києві також танцювали Іван Васильєв та Девід Холберг — обидва прем’єри Большого театра Росії). Віртуозна техніка, максимум експресії плюс уміння передати найтонші нюанси музики — все це не могло залишити байдужим навіть найзатятішого ретрограда. Що стосується розуміння сюжету, то хай не лібрето, а коротке пояснення до деяких частин все ж таки не завадило б. Скажімо, якби глядачі попередньо знали, що пісня французької співачки Барбари Sid’ amour a mout, під яку танцював Гійом Коте, присвячена темі СНІДу, то танець, напевно, сприймався б трохи інакше. З іншого боку, як стверджують східні містики, будь–яка попередня інформація про предмет (людину, явище тощо) тільки заважає чистому погляду, бо ти вже дивишся не серцем, а через призму чужих і власних упереджень...
З огляду на вищесказане, детально анонсувати виставу «Радіо і Джульєтта» немає сенсу. Зауважимо лише, що це — чергова балетна версія «головної любовної історії всіх часів і народів». Радіо — не псевдонім Ромео, а лише натяк на музику відомої британської групи Radiohead (пам’ятаєте їхній саундтрек до кінофільму «Ромео+Джульєтта» з ДіКапріо в головній ролі?), під яку розгортається драма. Постановник балету — відомий словенський хореограф Едвард Клюг, з яким Денис Матвієнко співпрацює вже не один рік. Саме Клюг поставив балет «Кватро», що з великим успіхом пройшов у Києві на початку літа. Проте якщо «Кватро» — це спільний проект двох балетних сімей (Дениса та Анастасії Матвієнків плюс подружжя Леоніда Сарафанова і Олесі Новікової), то «Радіо і Джульєтта» — репертуарний спектакль, який уже декілька років іде в Маріборському театрі. У Києві головні партії танцюватимуть Денис та Анастасія Матвієнки, а інші сюжетні лінії втілюватимуть артисти зі Словенії.
До речі, кілька років тому Денис Матвієнко загорівся ідеєю провести виставу, в якій використовували б не фонограму, а живий акомпанемент Radiohead. І навіть поділився своїми думками з дирекцією Михайлівського театру, в якому тоді танцював, і до його ідеї там поставилися цілком прихильно. Денис уже планував, як розділити сценічний простір, щоб на ньому було вдосталь місця і танцівникам, і музикантам. Але до перемовин з агентами Radiohead справа тоді так і не дійшла. А невдовзі Матвієнко перейшов до Маріїнського театру... Утiм ідеї щодо поєднання балету з альтернативною музикою артиста не покидають. Так, за словами Дениса, йому дуже хотілося б станцювати, наприклад, під акомпанемент... голосу Ніно Катамадзе.
«Джазовий спів лише на перший погляд здається нетанцювальним, — каже Денис. — Насправді ж будь–яка цікава музика може бути використана як точка відліку для сучасної хореографічної постановки. Головне — креативність хореографа і танцівника. Взагалі, сучасна хореографія дає необмежений простір для творчості. Це, звісно, не означає, що класичний балет із часом занепаде. Зовсім ні. «Лебедине озеро», «Жизель», «Сільфіда», «Дон Кіхот» і т.д. — це надбання світової культури. Та без сучасного репертуару театр уподібнюється музею, а не живому організму. До слова, в Національній опері України прекрасна балетна трупа. Але відірваність від світових хореографічних процесів все ж таки дається взнаки».
P. S. Окрім вистави «Радіо і Джульєтта», 18–19 листопада глядачі переглянуть також балет «Кармен» (музика Бізе—Щедрина, хореографія Альберто Алонсо, головні партії виконують Анастасія Матвієнко, Денис Матвієнко та соліст Маріїнського театру Ілля Кузнєцов).
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>