Пенсіонер — читацький лідер нації

10.11.2011
Пенсіонер — читацький лідер нації

Михайло Саковський: «Пошта не зникне ніколи». (Фото автора.)

У конкуренції з електронними засобами зв’язку стара добра пошта потроху задкує на другий план. Утім, за результатами досліджень громадської думки, проведених минулого вересня компанією Research & Branding Group, цим традиційним каналом передачі інформації і тепер користується чверть усього населення України. У мешканців сіл, недосяжних для стільникового зв’язку та глобальних мереж, вона взагалі — поза конкуренцією. Там листоноші залишаються комунікаторами №1. Для багатьох пенсіонерів вони ще й — незамінні помічники, які і словом розрадять, і принесуть замовлені ліки чи буханець хліба. При цьому сільські працівники з «товстою сумкою на ремені» отримують за свою нелегку працю зазвичай половину чи навіть третину посадового окладу.

Про нинішній стан поштового зв’язку та перспективи його розвитку розмовляємо з директором Івано–Франківської обласної дирекції державного підприємства «Укрпошта» Михайлом Саковським.

 

Рентабельний нерентабельного везе

— Михайле Миколайовичу, роботу вашого підприємства краяни найперше оцінюють за вчасно отриманою чи не отриманою кореспонденцією, люди літнього віку — ще за пенсійними виплатами. Багатьох подразнюють повідомлення про зростання тарифів на доставку періодики, листів і посилок. Це — наслідки перманентних реорганізацій та модернізацій, що відбуваються у надрах «Укрпошти»?

— Найперше хочу зауважити, що наше підприємство має державний статус, але своє благополуччя вибудовує самотужки, тобто обирає ту модель господарювання, яку вважає найоптимальнішою в сучасних економічних умовах. Пошук і впровадження таких моделей часто пов’язані зі структурними змінами. Тут немає нічого дивного. Пригадую, у вісімдесяті роки — ще за радянської системи — ми освоювали першу та другу моделі госпрозрахунку, за доходи пошти, яка була локомотивом розвитку всієї галузі електорозв’язку, будували АТС. У середині дев’яностих від обласних виробничо–технічних управлінь зв’язку пошту відокремили як самостійний підрозділ. Невдовзі в державі масового характеру набуло таке негативне явище як затримки з виплатами пенсій, і тоді ж ми почали стрімко втрачати прибутки. У 2005–му вирівняли показники економічної діяльності, завдяки чому вдалося стабілізувати виплату зарплат та преміальних своїм працівникам. А ось цьогоріч, на жаль, знову намітився спад обсягів наданих нами основних видів послуг. Причини різні. Приміром, люди все менше пишуть одне одному листи (в масштабах області нинішнього року порівняно з попереднім — на 9 відсотків), банківські установи активніше перебирають на себе функції виплати пенсій. Якщо підходити суто з міркувань економічної доцільності, то нам негайно треба було б закрити дуже багато нерентабельних поштових відділень. Та сільські голови просять цього не робити, бо такі кроки можуть поглибити соціальні проблеми в їхніх населених пунктах. Хоча комерційні структури, котрі передусім дбають про власний банківський рахунок, там і за холодну воду не взялися б.

— Чи вплинуло створення центрів поштового зв’язку, котрі, на відміну від колишніх районних відділів, тепер обслуговують значно більші території, на строки доставки кореспонденції в сільську місцевість?

— Ні. Нині в області такі центри діють у Калуші, Коломиї, Косові, Надвірній та Галичі, а невдовзі їх залишиться лише два — в Івано–Франківську та Калуші. Зараз ми працюємо над створенням обласного сортувального центру, аби усунути ще одну зайву ланку в ланцюгу видавництво — передплатник. А у більш далекій перспективі в Україні працюватимуть лише чотири потужні сортувальні центри — в Києві, Львові, Дніпропетровську та Миколаєві.

— Чому ж тоді в села з різною кількістю населення упродовж тижня по–різному надходить періодика: в одні — п’ять разів, в інші — лише тричі. Хто і як визначає ці нормативи доставок?

— Ідеться не про нормативи. Вдатися до цього нас змусила складна економічна ситуація. Якщо подивитися у масштабах Івано–Франківщини, то тричі на тиждень (вівторок, четвер і субота) ми доставляємо пошту в населені пункти, де мешкає менше 1100 осіб (це 173 відділення поштового зв’язку або 36,8 відсотка від загальної кількості в області). Трохи більше відділень отримують кореспонденцію у вівторок, четвер, п’ятницю і суботу, 80 відділень — у вівторок, середу, четвер, п’ятницю і суботу, і, нарешті, всі відділення обласного центру — 6 разів на тиждень, окрім понеділка.

Носити пенсію вигідніше, ніж газети

— У цьому графіку передусім враховані ваші економічні інтереси, а як бути видавцям щоденної періодики та їх передплатникам, котрі отримують по два числа газет відразу — сьогоднішнє і вчорашнє?

— Найкраще, звісно, отримувати сьогодні на сьогодні, та ми ж не можемо возити повітря і кілька примірників таких газет у малі села. Це шлях, що веде до банкрутства. Питома вага періодики — передплаченої та проданої в роздріб — у структурі доходів нашої дирекції за дев’ять місяців поточного року становить 7,7 відсотка, а від виплати та доставки пенсій — 58,7 відсотка. При цьо­му пенсію листоноша приносить раз на місяць, а періодику — щонайменше тричі на тиждень. На деякі видання поширюється дія частини 2 статті 9 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», що обмежує розмір тарифу, в якому вартість доставки та оформлення передплати одного примірника видання не повинна перевищувати 40 відсотків його собівартості. Через це лише нинішнього року наша дирекція очікувано недоотримає доходів на суму майже 2,5 мільйона гривень.

— Чи не підтверджують ці цифри, що ви не надто зацікавлені в нарощуванні обсягів передплати періодичних видань? Які тенденції щодо цього спостерігаються на Прикарпатті в останні роки?

— Зацікавлені і дуже. Ми надаємо 50 видів послуг населенню і від періодики отримуємо третю за величиною суму доходів після виплати пенсій та доставки письмової кореспонденції. Знаєте, яка вікова категорія прикарпатців, та й вочевидь мешканців інших регіонів держави, передплачує найбільше газет і журналів? Пенсіонери! Саме вони внесками із власних скромних заощаджень стабільно підтримують вітчизняні друковані ЗМІ. Відомо, як мало нині читає молодь, але, за моїми спостереженнями, не набагато частіше, на жаль, беруть до рук періодику й представники інтелігенції середнього віку.

Листоноші Пєчкіну й не снилося

— Умови праці листонош, особливо в гірських та передгірських місцевостях, які займають близько 40 відсотків території Івано–Франківщини, поза сумнівом, складні, а рівень оплати — мінімальний. Ви не відчуваєте кадрового голоду?

— У нас не існує кадрової проблеми, хоча в сільській місцевості листоноші зазвичай працюють за половину або й третину посадового окладу. За логікою здорового глузду, доцільніше було б одній листоноші дати повну ставку, проте вона фізично не встигне виконати весь обсяг покладених на неї обов’язків. Тому цю роботу виконують дві чи три особи. Аби якось виживати в таких ситуаціях, наші листоноші пропонують односельцям товари першої необхідності й отримують додаткову комісійну винагороду в розмірі 8 відсотків. І хоча не всім це до вподоби, але самотні пенсіонери, особливо з віддалених присілків, дякують за таку послугу. Деякі листоноші за місяць реалізують товарів на 2–3 тисячі гривень й отримують 160—240 гривень прибутку. Сума невелика, та в селі і їй раді.

— Дехто з мас–медійних аналітиків прогнозує, що до середини нинішнього століття друковані газети та журнали зникнуть як засоби масової інформації. Поштовому зв’язку, мабуть, віщують такі ж невтішні перспективи?

— Щоб там хто не пророкував, та пошта як один із перших видів передачі інформації на відстань, на моє тверде переконання, не зникне. Це досягнення, з яким людство ніколи не захоче розлучатися.

 

Цікаво знати

* В Івано–Франківській області, де мешкає майже один мільйон 400 тисяч осіб, нараховується 15 міст, 24 селища міського типу, 765 сільських населених пунктів, які обслуговують 1346 листонош.

* Мешканці області передплачують щорічно понад півмільйона примірників газет і журналів близько 2500 найменувань.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Саковський Михайло Миколайович

Народився 24 липня 1954 року в селі Чорнолізці Тисменицького району на Прикарпатті. Із 1970 року працює в галузі зв’язку. Пройшов шлях від електромонтера АТС до директора Івано–Франкіської обласної дирекції державного підприємства «Укрпошта», яку очолює з червня 2004–го.

Заслужений працівник сфери послуг України, почесний зв’язківець України.