Комунізм — на лаву підсудних

08.11.2011
Комунізм — на лаву підсудних

Під час перерви Віктор Ющенко активно спілкувався з дослідниками. Зокрема, з політологом Романом Мотузком.

Увесь світ знає про злочини нацизму, свого часу засуджені Нюрнберзьким процесом, натомість злочини комунізму досі лишаються незасудженими. Колишніх нацистiв досі переслідують у більшості країн світу, тоді як окремі живі виконавці злочинів комунізму лишаються безкарними та спокійно доживають свого віку. І це при тому, що злочини сталінізму фактично є віддзеркаленням злочинів нацизму. Провідні історики світу вже давно не мають сумнівів, що сталінський режим у СРСР вчинив злочини аналогічні злочинам гітлерівського режиму в Німеччині. Цієї ж думки дотримується європейське співтовариство: ще у 2006 році ПАРЄ ухвалила резолюцію № 1481 «Про злочини тоталітарних режимів та необхідність їхнього засудження».

Утім далі цієї резолюції та кількох подібних справа не пішла. Зрушити її з мертвої точки має Міжнародна наукова конференція «Співпраця СРСР i Німеччини у міжвоєнний період i під час Другої світової війни: причини та наслідки», що відбулася цими вихідними на базі Національного університету «Києво–Могилянська академія» й за сприяння Київської міської організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса та Громадського інституту історичної пам’яті. Спільна ухвала відомих істориків, політологів i громадських діячів не лише з України, а й з Фінляндії, Грузії, Чехії, Сербії та Угорщини після дводенних доповідей та дискусій цілком однозначна: звернутися до глав європейських держав, їхніх урядів та парламентів, до Ради Європи з пропозицією розпочати роботу над виробленням відповідного статуту міжнародного трибуналу з розслідування злочинів комуністичних режимів.

 

Комуністів — поза законом

Почесним головою оргкомітету цієї міжнародної конференції організатори та учасники обрали попереднього Президента Віктора Ющенка. Тож у вітальному слові під час відкриття конференції Віктор Андрійович одразу заявив, що «українське суспільство має дати належну оцінку діям комуністичного режиму», адже в Україні комуністи і досі є у владних органах.

«Як би не було важко, європейська спільнота переважно впоралася з викликами фашистської ідеології через міжнародні трибунали, через світовий і національний політичний осуд. Ми прийшли до відчуття, що фашизм відновити важко, чого не можна сказати про комуністичну ідеологію, — сказав лідер «Нашої України». — Але ми не пройшли осуду тієї злочинної системи, яка називається «сталінізм», і тому у нас така тяжка дорога».

Віктор Ющенко навів приклад, як змінювалася статистика про кількість жертв ІІ світової війни в СРСР з однієї з монографій, виданих у Москві: в часи Сталіна стверджували, що на війні загинуло 7 млн. осіб, у часи Хрущова та Брежнєва дослідники вказували вже вдвічі–втричі більші цифри, а в наші часи зупинилися на 32 млн. загиблих! Тобто правда про кількість жертв поступово очищалася від політичних міфів та доцільностей.

«Нині ми чуємо багато політичних заяв про недопустимість так званого «переписування» історії про війну, тоді як треба слухати істориків і на факти дивитися: як війна починалася, хто з ким домовлявся, які території ділив», — зауважив Віктор Ющенко.

Заступник голови політради «Нашої України» Володимир Огризко додав, що ця конференція «має стати серйозним імпульсом і сигналом для суспільства про те, що потрібно переводити справу осуду комунізму в політичну площину».

«Треба розпочати процес осу­дження і засудження комуністичної ідеології як злочинної і тотожної фашизму», — сказав пан Огризко. За його словами, після політичної частини можна буде перейти до практично–юридичних справ, головним завданням яких буде оголошення комуністичної ідеології поза законом.

Віктор Ющенко і Володимир Огризко підтримали проект ухвали Міжнародної наукової конференції, в якій пропонували зазначити необхідність створення міжнародного трибуналу для розгляду злочинів комунізму та розпочати судове переслідування живих виконавців комуністичних злочинів.

Нацизм та сталінізм — майже близнюки–браття

Власне для професійних істориків не є новиною те, що тоталітарні режими гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР мають багато спільного. Звісно, є й відмінності. Заступник голови Київської міськорганізації «Меморіалу» Степан Кириленко, порівнюючи політико–ідеологічні доктрини російського комунізму та німецького націонал–соціалізму, відзначив, що для обох систем були характерними вождизм, який тримався на одній партії (всі інші заборонені), а також агресія щодо сусідів.

«Агресори мали дві найпотужніші армії світу, які захопили всю Європу, ділити було нічого, і вони, як голодні звірі, схопилися між собою», — так відзначив наслідки пакту Молотова—Ріббентропа у 1939—1941 рр. пан Кириленко.

Доктор історичних наук, професор Київського інституту соціальних та культурних зв’язків ім. Святої княгині Ольги Анатолій Русначенко додає, що обидві держави прагнули відновити свою імперську велич. От тільки нацисти використовували для цього тему арійського духу, а комуністи — ідею класової боротьби. Тож не дивно, що, розділивши Європу, вони готувалися до нападу один на одного. Хоча в 30–ті роки чимало німецьких танкістів i льотчиків пройшли підготовку в радянських танкових та авіаційних школах. Військове співробітництво Гітлера і Сталіна було таємним, але вельми активним.

Гість iз Тбілісі — співдиректор Інституту політичних досліджень Георгій Тархан–Мураві — наголошує, що тиранія в обох країнах усе–таки мала відмінності, але йдеться лише про її внутрішню форму. «І радянський, і нацистський режими мали різну ідеологію, — каже пан Георгій. — Тим більше що тоталітаризм у СРСР мав різну сутність у різні історичні періоди. Тоді як Третій рейх проіснував лише 12 років».

Натомість політолог Роман Мотузко навів докази того, що марксизм–ленінізм ще наприкінці ХІХ — початку ХХ століття заклав теоретичні основи для розв’язання ІІ світової війни. «Ленін ще у 1916 році писав, що якщо світова революція не відбудеться по завершенні Першої світової війни, то варто готувати Другу світову війну, — зауважив, навівши цитати Володимира Ульянова, пан Мотузко. — А Гітлер у той час був єфрейтором, що воював на фронтах Першої світової і про Другу світову війну навіть не замислювався! То хто найперший злочинець? Хто справжній батько ідеології світового панування?».

Голодомор як передумова Голокосту

Дослідники приділили увагу й практиці політичних репресій, геноцидів i воєнних злочинів у Німеччині та СРСР. Порівняльний аналіз цій практиці, з точки зору історика навів доктор історичних наук, професор Інституту історії України НАН Станіслав Кульчицький, а погляд юриста — доктор юридичних наук, професор Києво–Могилянської академії Володимир Василенко. Позиція пана Кульчицького відома: він не вважає Голодомор 1932—33 рр. в Україні геноцидом. Він хоч і зазначає, що «свідки Голодомору відчували всім своїм єством, що їх хочуть знищити», але при цьому додає: «Вважаю, що сталінська влада не нищила українське селянство так, як нацисти євреїв».

Професор Василенко натомість одразу вступив із професором Кульчицьким у дискусію: «Якщо у різні способи знищували євреїв і українців, це не означає, що в одному випадку йдеться про геноцид, а в іншому — ні. Голодомор став ударом проти української нації як державотворчої. Сталін боявся відокремлення України, тож завдав, так би мовити, «удару по площі». Це ж ваш термін, професоре Кульчицький!».

На доволі сміливу думку Володимира Василенка, Голодомор в Україні, по суті, розв’язав руки Гітлеру. В Німеччині, після певного охолодження стосунків із СРСР у 1932–1933 роках, нещадно критикували режим Сталіна у пресі за Голодомор. Мовляв, подивіться, який це нелюдський режим. Тоді як інші західні держави замовчували жахіття в Україні. «Відсутність адекватної реакції світу на цей злочин Сталіна згодом розв’язала руки Гітлеру, і він влаштував Голокост!» — вважає професор Василенко.

Фіни не прогнулися під пакт

Учасники конференції приділили чимало уваги й секретному протоколу до пакту Молотова—Ріббентропа та наступному договору між СРСР i Німеччиною про дружбу та кордони — угодам, які мали неабиякі наслідки для Польщі та України. Доцент Києво–Могилянської академії Тетяна Балабушевич нагадала, як навколо цих домовленостей виникали різного роду небезпечні спекуляції. Це й попередній міф про те, що Україна об’єдналася у своїх етнічних землях нібито саме завдяки пакту (тому «цить усі», пакт не можна критикувати), а також сучасний міф iз Москви: мовляв, Сталін повертав собі землі, які належали Росії з часів царату.

«Насправді ж цей пакт приніс як українському, так і польському народу чимало горя і крові, — каже пані Балабушевич. — І ми не маємо допускати прославляння злочинців».

А після війни ще ж була і операція «Вісла». Професор Київського національного університету імені Шевченка Володимир Сергійчук нагадує, що, за його даними, з України до Польщі виселили 800 тисяч поляків (пані Балабушевич назвала цифру в 1,5 млн. чоловік), а з Польщі до України — півмільйона українців.

«Лише подумайте, якого б рівня нині досягла Україна, якби у ті часи відстояла свою незалежність. Так, як це вдалося Фінляндії!» — сказав політолог Мотузко. Натомість гість iз Фінляндії, доктор наук, доцент Університету Тампере Гейно Нісйонен, розповів, наскільки в його країні трепетно ставляться до пам’яті про «Зимову війну» з радянськими загарбниками.

«Фіни не прогнулися під пакт Молотова—Ріббентропа, хоча й втратили частину своєї території, — сказав пан Нісйонен. — Нині на місцях відомих битв активно розвивається туризм, хоча ці місця й розташованi переважно на втрачених землях. У Фінляндії початок Різдвяного посту та дата початку «Зимової війни» невипадково поєдналися в часі».

* * *

За підсумками конференції відомий політв’язень, доктор філософії Євген Сверстюк наголосив не лише на потребі створення Міжнародного трибуналу з розслідування комуністичних злочинів проти людства, а й пояснив чому. «Нацисти встигли скоїти не так багато злочинів порівняно з комуністами, та й то переважно військові. Натомість найголовніший злочин комунізму — створення радянської людини, яка з усім згодна! — емоційно сказав пан Сверстюк, зірвавши аплодисменти аудиторії. — Комуністи й досі мають слово, на них працює російська пропаганда. Мурашник зруйнували у 1991 році, але мурашки розлетілися по світу зі своїми міфами та легендами. Цю заразу треба позбавляти слова. Маємо знову повертатися до питання люстрації і проводити її у тих формах, в яких вона сьогодні можлива».

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>