Бiльшiсть учителiв не сподiвається, що з’їзд полiпшить становище в освiтi. (з сайту vmosvita.at.ua.)
Пан Полянський додає, що насправді цей з’їзд мав би відбутися в травні 2012 року, проте проведення його саме зараз наполегливо торпедувало Міносвіти. Президент Академії наук вищої школи Микола Дробноход зауважує, за підготовку з’їзду взялися буквально місяць тому. Ще менше часу було у фахівців на ознайомлення з головним документом, який буде винесено на порядок денний цього засідання. Йдеться про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на 2012—2021 роки.
Директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук каже, що на обговорення цього документа було відведено всього 18 днів, саме тоді проект Стратегії з’явився на міністерському сайті. «Якщо робити щодо нього якісь висновки, то я сказав би так: стратегії немає! Нинішнє керівництво МОН не знає, куди вести українську освіту, — поділився своїми думками на «круглому столі» в «Укрінформі» Ігор Лікарчук. — Це є «шарахання» між деякими здобутками радянської моделі освіти, російським досвідом і якимись гіпотетичними уявленнями про те, якою може бути колись освіта України. Документ нічого нового в українську освіту не приносить».
Ігор Лікарчук каже, що всі ці гарні слова, декларації та лозунги, якими щедро пересипана «Стратегія», український освітянин чує уже років двадцять: «оптимізація державних управлінських структур»; «перерозподіл функцій і повноважень між центральними і регіональними органами управління освітою, органами місцевого самоврядування і навчальними закладами»; «надання автономії навчальним закладам усіх рівнів»; «апробація і впровадження різних моделей державно–громадського управління розвитком навчальних закладів». Ці словосполучення переходять із закону в закон, із документа в документ, із промови в промову, а справа то не рухається. Точніше, рухається, але у зворотному напрямку.
«Є щонайменше три ключові запитання, на які мав би дати відповідь проект Національної стратегії розвитку освіти, — аналізує документ Павло Полянський. — По–перше, ким ми є і де ми перебуваємо, порівняно зі світовими лідерами в освіті? По–друге, куди ми рухаємося і якими прагнемо стати; до якої ідеальної моделі освіти поведуть учнів, студентів, педагогів, батьків, країну освітянські очільники? І, нарешті, по–третє, коли, як і за рахунок чого ми досягнемо поставлених цілей? Проте «ким ми є» і «де ми перебуваємо» залишилося великою таємницею. На запитання, куди ми рухаємося і якими прагнемо стати, проект дає таку ж «вичерпну» відповідь. Мовляв, метою є «підвищення рівня і доступності якісної освіти», а також звичне з часів «Морального кодексу будівника комунізму» «забезпечення всебічного гармонійного розвитку людини». Очевидно, що перша дефініція означає не так мету, як засіб для її досягнення, а друга — є пересічним кліше».
Експерти сподіваються, що делегати з’їзду все ж документ відхилять. Адже над ним потрібно ще працювати і працювати. В нормальній робочій обстановці. А не на такому святково–парадному зібранні як з’їзд.
Ще один документ, який мав бути вписаний у порядок денний з’їзду, — це Етичний кодекс учителя. Проте в середу міністр освіти Дмитро Табачник повідомив, що його все ж вирішили поки що не виносити на голосування. Й не дивно — кодекс, підготовлений фахівцями Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, здійняв цілу бурю в учительському середовищі. «В цьому етичному кодексі закладено одну велику небезпеку: він передбачає створення «поліції моралі» для педагогів, — наголошує Ігор Лікарчук. — Тобто в кожному закладі освіти має бути створено комісію з педагогічної етики. Я так думаю, що дехто дуже скучив за партійними зборами радянських часів. Більше того, цим комісіям делегують повноваження вирішувати питання про перебування вчителя на посаді. Я хочу нагадати 1938 рік, коли в Україні створили комісії з атестації педагогів, перед якими поставили завдання вичистити українську освітню систему. І тоді вичистили десятки тисяч українських педагогів. Не хочу проводити аналогій, але вони самі собою напрошуються».
Центр освітнього моніторингу в першій половині жовтня провів опитування серед учителів, цікавлячись підготовкою до з’їзду. В ході нього з’ясувалося, що лише 11% опитаних були обізнані з механізмом підготовки до заходу і проектами документів, що на нього виносяться. Понад 90% педагогів сказали, що не брали участі у виборах делегатів з’їзду, хоча й вважають — саме педколективи повинні формувати склад делегацій. Чи не тому й стають можливими такі казуси: наприклад, Крим представлятимуть троє директорів київських шкіл (чомусь саме їх обрав своїми делегатами республіканський з’їзд. І хоча формально порушення немає, та виникає запитання: невже на півострові не знайшлося гідних?). Та найголовнішим результатом опитування, на яке МОН слід звернути особливу увагу, є те, що понад 70% учасників опитування переконані: рішення, які прийме з’їзд, не приведуть до суттєвого поліпшення соціального статусу педагогів та стану справ в освіті. Отже, гроші, витрачені на його проведення, просто викинуто на вітер?
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
