Курортний «роман» із пацею

19.10.2011
Курортний «роман» із пацею

Конкурс м’ясоїдів: хай начуваються шлунок і печінка!

Минулих вихідних на головному стадіоні Миргорода вирував перший дводенний фестиваль, присвячений «однойменній» свині. Наша газета вже повідомляла про відмову його організаторів від «найкривавішої» частини програми — привселюдного конкурсу коліїв кабанчиків, — спричинену протестами вітчизняних захисників тварин. Власне, напередодні дійства батьки фесту наголошували на зовсім не «заупокійній» для п’ятачків ідеї привернути увагу до цієї першої української породи свиней, яку останнім часом незаслужено забувають наші товаровиробники.

 

Смачний бренд

Щоправда, на брифінгу для журналістів одразу після відкриття фесту мер міста Сергій Соломаха, керівник «Миргородкурорту» Олександр Гавловський та голова оргкомітету фестивалю Олег Говоруха зізналися: йдеться все ж не стільки про «рідну» свиню, скільки про необхідність пошуку нових туристично привабливих брендів. Надто після того, як у вересні цього року Миргород офіційно став містом–курортом державного значення. Чи не глевким вийшов перший млинець? Спробуємо розібратися.

Наприклад, за умов, коли реальну кориду з публічним умертвінням тварин вже відміняють навіть в Іспанії, згадані обурення бодай умовних вегетаріанців можна було передбачити й не дражнити гусей... Якщо ж її анонсували саме з огляду на скандальний піар, то це ще більша помилка. Бо сумнівна слава міста, в якому в ХХІ столітті хотіли на очах публіки вбивати і шматувати свиней, уже вийшла за межі України. І це при тому, що організатори дійства з особливою гордістю акцентували: на лікування та відпочинок у їхнє курортне місто приїздять гості з 30 країн світу. Чи зваблюватимуть подібні страшилки потенційних грошовитих туристів із Заходу, де рух захисників тварин особливо потужний? Навряд.

Розваги козаків чи свинопасів?

Зрештою, навіть після відміни тієї «кориди», видовищ для людей не зі слабкими нервами на фестивалі вистачало. Бо ж із суботнього ранку майже біля входу, в самісінькому епіцентрі велелюддя, було розкладено багаття, на якому смажилася чималенька «розіпнута» свиня без нутрощів. «Вертелом» слугував довгий кілок, яким ту свинку проштрикнули, даруйте за подробиці, від рота до місця під хвостом. Піддавали їй «жару» вдягнені в козацькі однострої чоловіки, котрі перед телекамерами без кінця «полосували» боки туші шаблюкою та ножем. Певно, ті «ряджені козаки» не читали відомого дослідження Дмитра Донцова про справжніх козаків і свинопасів, тож вважали таку «показушну» кулінарію гідним лицарів волі заняттям. Уже через кілька годин од тієї свинки залишилися тільки «ріжки та ніжки» і... переляк багатьох дітей, які так і не збагнули принад «козацьких забав» із бідолашною пацею.

Ще однією «фішкою» фесту стали так звані поросячі перегони у вузькому жолобі–манежі завдовжки 15 метрів, що повторювалися кілька разів на день. Неохоче бігали там за кормом–приманкою не миргородські, а в’єтнамські карликові свині. Правда, видовище виглядало жалюгідно. До того ж, згідно з міжнародними стандартами, подібне спонукання тварин до невластивої для них роботи (та ще й за прохолодної погоди) з постійними стресами подекуди прирівнюють до тортур над ними...

«Найрідніша» порода у ролі бідного родича

А от живих чорно–рябих свиней миргородської породи на «їхньому» фестивалі було аж... дві. Поруч із ними у дерев’яному «вольєрі» відпочивали і розважалися ще двійко представників уже звичнішої для нас великої білої породи. Але вгніздили цих «іменинників» фактично «на задвірках» стадіону, куди дістався далеко не кожен відвідувач фестивалю. Не кажучи вже про те, що організатори дійства чомусь забули і про можливість реальної популяризації «найріднішої» породи через продаж її молодняку. Тим паче що сьогодні вона фактично перетворюється на таку собі екзотику. Про це журналістам, для яких розпорядники фесту влаштували виїзд у розташоване неподалік Миргорода Дослідне господарство імені декабристів Національної академії аграрних наук, розповів його директор Володимир Цибенко.

Очолюване ним сільгосппідприємство — профільний для миргородської породи державний племзавод. Тут їх вирощують, досліджують, удосконалюють. І вкотре переконуються у найкращих якостях свого, українського. Та, за словами пана Володимира, якщо в радянські часи свині цієї породи посідали третє місце за чисельністю популяції, то в останні роки їхня «ніша» в українському свинарстві скоротилася «десь до 0,5—0,6 відсотка». Далася взнаки як загальна криза тваринництва, так і «мода» на м’ясні, переважно закордонні, породи. Миргородська ж була і залишається м’ясо–сальною. Зараз її розводять переважно фермери, невеликі господарства — потужні комплекси віддають перевагу імпортованим «рекордсменам» скоростиглості та м’ясистості. «Та ми боремося за свою породу, як кажуть, руками й ногами, — говорить Володимир Цибенко. — Не можна ж допустити, щоб із полиць наших ринків і магазинів узагалі зникло справжнє українське сало».

Квиток до м’ясного раю без свіжини

Прикро, але й на знаковому для «рідної» свинини фестивалі у Миргороді придбати свіжину виявилося практично неможливо. Звісно, тут були шашлики, шинки, ковбаси та інші делікатеси, якими торгували місцеві ресторани, але... «На біса мені ті шашлики, які я можу купити будь–де, — обурювалася пані Людмила з Дніпропетровська. — Зайшла сюди, щоб купити для родини свіженького м’ясця й самій усе приготувати. Обійшла всі торгові точки — ніде немає ні свіжого м’яса, ні навіть сала». Розчарована гостя вирішила здати придбаний за 30 гривень вхідний квиток і піти геть. Правда, гроші за вхідний квиток їй віддали тільки після того, як підійшла до імпровізованої каси разом із власкором «УМ»...

До речі, чимало потенційних відвідувачів фесту на нього так і не потрапили саме через високу, на їхню думку, вартість того ж таки вхідного квитка. Якщо звиклих до місцевої дорожнечі курортників вона не зупиняла, то незаможні миргородці з родинами із кількох осіб повертали звідси голоблі, дізнавшись, що без квитка на стадіон таки не впустять. До квиточка додавали ще й миску козацького кулешу, але за ним треба було стояти у чималій черзі, як кажуть, довго й нудно — варити його на вогнищі ті ж таки «козаки» не встигали. Зате порозкошували наїдками зі свинини п’ятеро учасників конкурсу м’ясоїдів, який став найемоційнішою родзинкою дійства. Згідно з його умовами, кожен зі сміливців мав за півгодини подужати майже двокілограмову порцію своєрідного асорті з шинки, ковбас, рулетів і паштетів. Найліпше це вдалося 65–річному керівникові фізичного виховання одного з миргородських профтехучилищ Анатолію Бондаренку, котрий виграв головний приз — дводенний відпочинок на двох у люксовому номері місцевого санаторію.

Ріжки та ніжки рекорду

Представник Книги рекордів України Тарас Загородній привселюдно зафіксував нове досягнення — 70 страв із тієї ж таки свинини, які одночасно приготували і виставили на святкові столи кухарі кількох місцевих ресторанів. Правда, коли зголоднілі глядачі після фіксації рекорду потяглися до тієї смакоти, то наразилися на гнівні окрики «Не чіпати!» та розпорядження знервованих тітоньок своїм підлеглим негайно забрати зі столів усе до крихти. Хоча з урахуванням того, що люди за вхід платили свої кревні, а виробників тієї смакоти на ньому активно рекламували, розпорядники дійства, вочевидь, могли б бути щедрішими...