Минуло сорок днів, як відійшла Ніла Зборовська. Доктор філології, про останню книжку якої («Код української літератури» — К.: Академвидав, 2006) писали — небувалий факт! — чи не всі глянсові журнали. Ще б пак, адже йшлося про те, що «література і сексуальність взаємопов’язані». А до всього, авторка залучила до свого критичного інструментарію метод із геть провокативною назвою — шизоаналіз.

У Фонді розвитку культури, що на Липках, відкрилася виставка вишитих сорочок гуртка «Знаки». Незмінним керівником і другою мамою вишивальниць понад 20 років є Тетяна Островська. Їі сорочки впізнають здалеку. Це завжди делікатна робота, якісний льон, шовкові нитки, грамотно підібрані узори. Сьогодні на виставці представлено 41 сорочку, 5 рушників, над якими працювали 21 вишивальниця і вишивальник. Сорочки на вішаках «оживляють» постаті з картин художниці Олександри Гордієць. З нею Тетяна Островська знайома здавна. Ще з 6–го класу Саша бігала до неї на гурток, виростала зі знаками, з розповідями про українське мистецтво. «Люблю Сашу за те, що вона іде від знака. А знак диктує поведінку людини, — каже пані Тетяна. — Погодьтеся, наші дії залежать від знака. Якщо стоїть перехід і горить червоне світло, ви не перейдете. Тому на сорочках ми вишиваємо наші українські знаки, які пройшли тисячоліття і відклалися у підсвідомості».

У Колонній залі Національної філармонії відбувся ювілейний вечір з нагоди 70–річчя від дня народження і 45–річчя творчої діяльності народного артиста України Григорія Гаркуші.

Цьогоріч  фестиваль присвячується одному–єдиному манускриптові, що зберігається у Львові, — «Львівській лютневій табулятурі». Це одна з найбільших і найцікавіших збірок такого типу в світі. Вона була написана на межі XVI—XVII століть у Кракові. Саме на цей час припадає розквіт музичного інструмента — лютні.