Микола Музичук показує журналiстам унiкальний бiдон i частину збережених документiв. (Фото автора.)
Датовані 1947–48 роками документи формувань ОУН–УПА, що дiяли на теренах частини Тернопільської області та Радивилівського і Дубенського районів Рівненщини, пролежали в землі запакованими у звичайний бідон майже 63 роки. І лише у липні цього року пошукова група Українського козацтва «Волинська Січ», працюючи на півдні Дубенського району, наштовхнулася на схованку. Цінний бідон передали в Інститут дослідів Волині, що діє при Рівненському краєзнавчому музеї, де архів і досі розшифровують науковці. Презентацію перших досліджених ученими матеріалів провели днями у Рівному, приурочивши до 69–ї річниці створення УПА.
Про існування секретної схованки знали давно. Учасник визвольних змагань, батько місцевого жителя Василя Савелюка, після повернення із заслання вказав сину приблизне місце схову. Пошуки ж почалися лише після проголошення Україною незалежності. Слід сказати, що пан Савелюк згадав місце дуже приблизно — він показав квадрат у лісі площею ледь не з гектар. Ясно, що це дуже ускладнило пошук. Та нарешті Микола Музичук, активіст козацької організації, та його колеги з експедиції, які з металошукачем прочісували дубенські ліси, виявили оцинкований молочний бідон, заритий на глибині приблизно метр. У такому «сейфі» зберіглися майже сто документів. Вони були упаковані у 14 герметичних пакетах і опломбовані сургучевою печаткою.
У бідоні виявили архів служби безпеки ОУН Кременецького надрайону. На багатьох документах стоїть гриф «строго довірчо», «тільки для службового вжитку». Знайдені документи також містять велику кількість інформації про репресивні заходи, терор, побори та інші численні злочини НКВС–МДБ у цьому районі. Наведено й факти діяльності псевдоповстанських груп, що були створені органами для компрометації визвольного руху.
«Документальний архів зберігся в досить не поганому стані, 85 відсотків піддається прочитанню, — розповів науковий співробітник Іституту дослідів Волині Ігор Марчук. — Ці документи дадуть змогу глибше розібратися в історії періоду визвольних змагань».
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
