Спецназівський гамбіт

04.10.2011
Спецназівський гамбіт

Покінчивши з «геніальними чоловіками» та «геніальними жінками» і поквитавшись зі «злими геніями», чиї стратегії були досліджені у белетристичній серії видавництва «Фоліо», київський аналітик Валентин Бадрак звернувся до суто художнього опису нашого сьогодення. Його дилогія «Східна стратегія», що складається з романів «Родом з ВДВ» та «Офіцерський гамбіт», — це історія двох друзів–українців, яким пощастило вступити до секретної «школи вбивць», як називали за радянських часів Рязанське повітряно–десантне училище, і яких доля згодом розвела по різні боки ідеологічних барикад. Автор дилогії не з чуток знає про службу в десантних військах, оскільки сам він — випускник вищезгаданої школи. І тому мало не вперше, без особливої ейфорії, нам розказують про систему підготовки блакитних беретів у СРСР, а також про пізнішу муштру в не менш легендарній школі ГРУ (Головного розвідувального управління Росії). І тягнеться ця оповідь від подій у серпні 1985 року, які трапились в учбовому центрі Сільце, що за 55 км від Рязані, до квітня 2005 року, який заскочив наших героїв на явочній квартирі росiйського ГРУ, i далi, аж до нашого часу.

У першому томі дилогії чимало повчального для тих, кому закортіло присвятити своє життя армії. Курс молодого бійця описаний в усіх «сукровичних» подробицях. Тут і дженджикуваті лейтенанти у високих, на кшталт офіцерів Третього рейху, фуражках, і похмурі старшини–вбивці, й сержант, що несподівано цитує вірші Лесі Українки. І нехай у результаті стрибків iз парашутом у головних героїв «дивним чином випали з голови важливi рядки з мудрих книжок», а нескінченні відтискання від підлоги «викреслили захоплення доторку до дiвових грудей», але саме в учбовому центрі вони зрозуміли всю правду гасла цього елітного закладу: «Поступил — гордись, не поступил — радуйся!».

У другому томі розігрується справжній «офіцерський гамбіт», і місце Радянського Союзу впевнено посідає Росія. Так само кардинально змінюються життєві маршрути героїв дилогії. І нехай за сюжетом з’являються не менш екзотичні постаті на кшталт польо­вого командира Шаміля Басаєва, а також саудівського терориста Хотаба, але автора цікавить лише доля головних героїв. Один із них став високопрофесійним російським розвідником, провадячи підривну діяльність проти своєї батьківщини. Другий, пройшовши Афганістан і дві чеченські війни, залишився простим полковником українських десантних військ, і нікого не зраджує — прагматик і романтик в одному флаконі національного характеру. Чому так мало героїв, спитаєте ви? «Та якi сьогоднi герої! — вигукує спересердя автор. — Путiн — не герой, а просто руйнiвник дiйсностi, i нова геополiтична карта кроїться пiд певну особу. Ющенко — не герой, тому що не зумiв прорахувати реальнi загрози и вберегти країну вiд наступу лавини зi сходу». І навіть доблесний російський розвідник, на думку автора, «i поготiв не герой, тому що всього лише зброя, яку, до того ж, застосовують за волею хазяїна». Проте саме йому доручена основна роль у виконанні рішення, прийнятого військово–політичним керівництвом Росії, — зміна режиму і підривна діяльність, спрямована на відмову України від просування на Захід: «Сорок сiм мiльйонiв зомбованих демократичним вiрусом людей треба поставить в iсторичне стiйло».

Роман Бадрака делiкатним ставленням до політичних бонз не грішить, тож автор називає свою дилогію «Майже невигаданою iсторiєю про виховний проект Володимира Путiна для неслухняної України».