Без землі села загинуть

До Андріївки, що в Покровському районі на Дніпропетровщині, я заїхав по дорозі з відрядження. Місцеве товариство з обмеженою відповідальністю «Земля» постало переді мною як така собі оаза благополуччя: скрізь квіти, ідеальне асфальтне покриття з новенькими ліхтарями при в’їзді до бази господарства. На самій території господарства я побачив бозна–скільки новенької техніки німецького, французького, італійського, американського виробництва — комбайни, обприскувачі, трактори, сушарка, сівалки, культиватори, плуги. Не менш вражають і новозбудовані два величезні зерносховища — тепер немає потреби зв’язуватися з елеваторами, які можуть добряче обібрати.

«Хто ж у вас господар?» — відразу поцікавився і чомусь подумав про якогось скоробагатька не з місцевих. Отож неабияк здивувався, коли господарем назвався невисокий на зріст чоловік у шортах, без пихатості і зверхності, що нерідко притаманні начальству. Це — Сергій Андрухов, директор товариства з обмеженою відповідальністю «Земля».

Перш ніж став керівником господарства, доля його не шкодувала

— Батько помер, коли мені ледь виповнилося 15 років, — почав свою розповідь Сергій Володимирович. — Отож змалку мусив працювати. Ким тільки не був — і воду розносив, і сторожем, і фуражиром, і на току, і завфермою, і обліковцем, і головним економістом, і комсоргом, і парторгом, і головою сільради... Зрештою, у 2000 році, коли колишній колгосп розвалився остаточно, утворилося наше товариство з обмеженою відповідальністю «Земля». Спершу в нього було шiсть засновників. І тільки один я — з місцевих. Справи у нас довго складалися за принципом «лебідь, рак та щука». Усі хочуть командувати, а в результаті тупцюємо на місці.

Зрештою, почав я своїх партнерів переконувати переписати їхні відсотки на мене на певних умовах. Тим паче і «вікно» у тодішньому законодавстві з’явилося для того, щоб я міг один бути засновником. Проте шлях до цього у мене виявився тернистим. Тільки в Україні я пройшов 168 судів і навіть один європейський.

— І яке завдання–мінімум ви перед собою поставили?

— Насамперед технічно переозброїтися. І тепер ви можете на власні очі пересвідчитися, скільки у мене сучасної техніки. Причому обходився без банківських кредитів. Тепер я вже можу спокійно планувати найближче майбутнє господарства — витрати на закупівлю добрив, пального, техніки, соціальну сферу, заробітну плату.

Цікавлюся, як зараз із продажем урожаю. Адже зібране зерно нині вигідно продати непросто, бо сфера збуту монополізована в інтересах того, хто її контролює, а не виробника.

— Ми ж вище голови не стрибнемо — виходимо з того, що є, — каже Сергій Володимирович. — Аграрний фонд платив за пшеницю 2–го класу 1650 гривень за тонну. І коли на ринку ажіотажу не було, ми так і здавали. А потім лабораторія почала класифікувати нашу пшеницю як фуражну, за яку платять значно менше. Хоча я можу гарантувати, що все збіжжя у нас має другий клас — і обробляли землю належним чином, і добрива вносили тричі. Але лабораторія одна — альтернативної немає. Тому я переконаний, що штучно створюються такі умови, щоб хтось скупив пшеницю якомога дешевше.

— А що пайовики мають від співробітництва з вашим ТОВ?

— Землі маємо 4537 гектарів з 1206 людських паїв. І на кожен гектар паїв видаємо 500 кілограмів зерна, 12,5 кг цукру, 50 кг соняшнику. І все це безплатно доставляємо кожному. Також безоплатно обробляємо землю у приватних садибах пайовиків. Беремо на себе всі ритуальні послуги. Взимку в 11 селах безкоштовно розчищаємо дорогу.

Останнім часом я всерйоз зміг узятися і за соціальну сферу. Тільки на ремонт школи в Андріївці виділили понад 800 тисяч гривень, близько 50 тисяч обійшлася реконструкція місцевого стадіону, підтримуємо і футбольну команду з нашого села, для якої придбали два комплекти форми та допомагаємо з пальним для виїздів на матчі до інших населених пунктів.

На новенькому «Лексусі» Андрухова ми проїхалися до місцевої школи, де саме кипіла робота. Руки нарешті тут дійшли до всього — стін, вікон, підлоги, благоустрою території, бо капітального ремонту школа не знала з 60–х років...

З іншого боку, навіть на такому тлі справді вдалого господарювання Андрухова не варто ситуацію на теренах місцевої сільради ідеалізувати. Проблема з роботою для людей тут усе ж залишається, і хто молодший — мусить шукати кращої долі в чужих краях. Бо і в тому ж ТОВ «Земля» більшість працює тільки сезонно. Якщо влада все ж проштовхне леліяну нею ідею продажу землі, то в селі не залишиться взагалі нікого. Щодо цього, мені здалося, навіть сперечатися не варто...

...Уже по дорозі з Андріївки я завітав на терени колишнього колгоспу «Побєда» у селі Циковому, який під орудою легендарного голови, Героя Соціалістичної Праці Івана Кісенка у радянські часи гримів на всю Україну. Тепер до господарства доклали рук інвестори, і на місці цього колись процвітаючого господарства я побачив руїну. Чи ж не те саме чекає й на інші села?

ДУМКА З ПРИВОДУ

«Землю слід продавати тільки в межах однієї сільради»

Не можу не запитати цього дбайливого і відповідального господаря, що він думає з приводу вільного продажу землі, який влада має намір незабаром започаткувати.

— Якщо землю й продавати, то тільки не виходячи з території однієї сільради, — вважає пан Сергій. — Усі інші варіанти призведуть до остаточної загибелі українського села. Ви ж пам’ятаєте, чим закінчилася перша реорганізація сільськогосподарського сектора — загинули маленькі села. Тепер же загинуть і великі. Бо ніякому інвестору–чужинцю наші села з їх інфраструктурою не потрібні. А потрібні вони тільки таким, як я, бо тут виріс і за рідну землю вболіваю, хочу, щоб і люди на ній мали впевненість у своєму майбутньому.

— Але ж землю можуть придбати і такі, як ви...

— Якщо говорити про мене, то, по–перше, таких коштів я не маю. І про це, думаю, скажуть всі, хто чогось досяг на рідній землі важкою працею. По–друге, якщо навіть гіпотетично почну заявляти про такі свої наміри, та ж прокуратура відразу почне «копати» щодо походження моїх грошей. Тому землю можуть скупити тільки тіньові структури, підставні особи під олігархами.

Тут вихід може бути тільки такий — держава має скуповувати землю через Земельний банк, бо відсотків 16 людей, я переконаний, її продати забажають, а потім віддавати в оренду тільки в межах однієї сільради.