День відкритих одвірків

31.08.2011
День відкритих одвірків

Землі, що належать до заповідника, й досі залишаються у статусі сільськогосподарського призначення. Після закінчення розкопок вони знову перетворюються на орні поля. (Фото Ольги Годованець.)

Минулого тижня на території археологічних досліджень між селами Легедзине і Тальянки відкопали унікальну знахідку. До рук учених потрапив орнаментований одвірок, який раніше можна було побачити лише на глиняних модельках жител, що залишили по собі трипільці. «Така знахідка трапилася уперше за 100 років досліджень трипільської культури», — радіє Владислав Чабанюк, директор Державного історико–культурного заповідника «Трипільська культура».

 

Як французька мода трипільців підтримує

На Черкащині щороку працює найбільша археологічна експедиція, що досліджує трипільську культуру. Значною мірою вона існує завдяки співпраці Інституту археології НАНУ з французьким бізнесменом Бертраном Костом: у 2001 році той запропонував американському фонду Search Foundation, заснованому його родиною, фінансувати наукові дослідження. Так виник спільний українсько–американський проект «Дослідження поселень–гігантів трипільської культури». Цього року програма відсвяткувала перший ювілей — 10 років, який, до слова, збігся з 30–річчям започаткування експедицій із розкопок трипільської культури. «У 1994 році я почав працювати в Україні, займався будівництвом, зараз займаюся текстильною промисловістю, хочу представити на українському ринку дитячу лінію одягу відомої французької марки Cacharel, збираюся вкладати кошти в сільське господарство. Коли почав заробляти добре, вирішив допомогти цій країні. Україна — молода країна, але має давню цивілізацію, а Трипілля стоїть біля витоків її історії», — пояснює мотиви соціальної відповідальності свого бізнесу француз. За його словами, щороку на експедицію виділяється близько 30 тисяч доларів.

У цьому проекті задіяні і студенти, які проходять у полі на розкопках практику. «Це квадратний розкоп: 20 на 20 метрів, його глибина до метра», — пояснює Христина Шонь, яка закінчила третій курс культурології, вичищаючи щіточкою денце глиняної посудини, неподалік від якого з землі виднілося горлечко, очевидно, того самого виробу. На тому розкопі археологи знайшли трипільську хату, точніше її фундамент, визначивши призначення будівлі за наявністю печі — це було сакральне місце для трипільців і слугувало за вівтар, де, приміром, зберігали невеличку глиняну копію хати, в якій вони жили. Трипільська культура вважається однією із найзагадковіших цивілізацій, оскільки вчені знають про неї не так уже й багато. Вони спалювали своїх померлих і свої житла. У них також не було письма, тому історію племен доводиться «читати» за орнаментами на глиняному посуді. Цікаво також, що, незважаючи на велику кількість знайдених черепків, вони все одно залишаються цінними, бо у трипільців не було гончарного кола, й усі глиняні вироби — унікальні, на деяких навіть залишилися відбитки пальців. Глиняний посуд — звичні знахідки для археологів, рідше трапляються мідні речі, прикраси з кістки.

Заповідні землі сільськогосподарського призначення

У 2003 році знайшли предмет, над призначенням якого вчені ще досі ламають голови. «Це язикоподібний артефакт», — пояснює кандидат історичних наук, керівник проекту «Дослідження поселень–гігантів трипільської культури» Олексій Корвін–Піотровський, тому що продовгуватий овальний предмет із дірочками схожий на язик великої рогатої худоби. Дослідниця Людмило Шатило припускає, що це гральна дошка, аналогічна тим, що були знайдені у Месопотанії III–II тис. до н. е.

«Язикоподібний артефакт» стоїть на чільному місці в експозиції музею Державного історико–культурного заповідника «Трипільська культура», що в Легедзиному. У трьох залах закладу, які ще на стадії облаштування, можна побачити найцікавіші знахідки. Наприклад, це глиняна модель хати із ніжками, знайдена у селі Піщане у 2005 році. На фото поряд — така ж хатка, тільки із ріжками. У музеї час від часу проводять екскурсії для фахівців (книга відгуків розказує, що тут свої знання про давню культуру вдосконалювали українці, поляки, росіяни, американці, німці). У трипільського заповідника вже є багато друзів, які, наприклад, збираються щоліта на легедзинську толоку, щоб власноруч збудувати трипільську хату. Дві такі будівлі уже стоять біля музею. Владислав Чабанюк планує тут розбити скансен — хутір із кількох хат і гончарної майстерні.

Хоча в історії, що твориться ось тут і твоїми руками, є один складний момент. Заповідник, створений у 2003 році, ще знаходиться у стані вирішення земельних питань. Територія заповідника охоплює дві тисячі гектарів і 11 трипільських пам’яток у трьох районах (Уманський, Тальнівський і Звенигородський). Тому досить гостро стоїть проблема статусу землі, на якій археологи мають здійснювати розкопки. «Нам потрібна зміна цільового призначення землі із сільськогосподарського на історико–культурне, — каже Чабанюк. — Ми зараз воюємо за одну тисячу га землі, щоб не розорювали. Адже деякі з наділів були роздержавлені, і тепер це приватна земля. Але, я думаю, ми цього доб’ємося». Наразі дослідники дійшли компромісу із селянами, і ті на полях орють–сіють, але при цьому проводять не глибоку оранку.

 

ДОВІДКА «УМ»

Трипільська культура — загальна назва для цивілізації, що існувала на території Південно–Східної Європи у 5–3 тис. до н.е. (тепер це Україні, Молдова, Румунія).

Трипільське поселення, знайдене в межах села Тальянки, вважається найбільшим поселенням–гігантом (у деяких з них проживало до 15 тисяч людей). Дослідження цієї території розпочалися із 1960–х років, коли під час аерофотозйомки були зафіксовані дивні білі смуги, які дослідники згодом розшифрували як вулиці трипільських поселень.