Трагедії Франка

26.08.2011
Трагедії Франка

Іван Франко з ольгою Хоружинською у день вінчання.

Завтра ювілейна дата Івана Франка — 155–річчя з дня народження. Як кожну визначну особистість, яку підняли на п’єдестал у радянські часи, автора рядків про Каменяра і Вічного революціонера спочатку ідеалізували, заганяючи у рамки боротьби за ідеї соціалізму. Втім феномен «мужицького сина» з Нагуєвичів багатогранніший і колоритніший: він жив за Австро–Угорщини у фактично польському Львові, став доктором наук у Відні, пропагував українські ідеї і передбачив крах імперій. За 59 років залишив близько 6 тисяч своїх художніх творів і наукових праць. Навіть тоді, коли його руки останні роки були паралізовані, свої думки він надиктовував іншим.

Горезвiсний час змін та умови, у яких жив i працював Франко, дуже складні і навіть фатальні. Напевно, тому й реальне буття Івана Яковича та його родини — як згусток негараздів і нещасть, трагедій, яких вистачало б щонайменше на шістьох. Щоб відчути справжніми Франка та його епоху, треба вирушати у його будинок–музей у Львові. Наш гід у двоповерховому помешканні, де максимально відтворено прижиттєві інтер’єри власника і який наповнено багатьма речами, що знали Франка, — відома дослідниця життя і творчості ювіляра Віра Лук’янівна Бонь.

 

Щасливо Франки у власному будинку прожили мало

— Пані Віро, Іван Франко жив у Львові без власного даху над головою, коли йому було за 40.

— У власному будинку Іван Франко жив з 1902 року. До цього він винаймав квартири — більше десятка, жив, де було дешевше. А у 1898 році — Франко вже був одруженим, iз дітьми — відзначали 25–літній ювілей його письменницької праці. Тоді студенти зібрали 1200 крон, Наукове товариство імені Шевченка додало ще 800. І ці гроші передали Франкові як ювілейний дар. Тоді й виникла ідея збудувати власне помешкання. Зрозуміло, що подарованих грошей і на підмурок будинку не вистачило б. Але було придане дружини — Ольги Федорівни Хоружинської, основні гроші, що пішли на будівнцтво. Ще Франко взяв позику в банку на 34 роки — 12 тисяч австрійських крон. (Легко сплатили цей знецінений після розпаду Австро–Угорщини борг діти Франка на початку 20–х років).

— У виданій у Києві минулого року книзі спогадів « Для тебе, тату» Ганни Франко–Ключко — доньки Івана Франка — можна почитати, що у більшості кімнат новобудови було холодно.

— Першою відвідала Івана Франка у цьому будинку Леся Українка. У листі до матері вона писала: «Відвідала Франка. Будинок гарний: і зовні, і всередині нічого собі. Далеко від міста. Але чи той будинок практично побудований всередині дому — не знаю». Непрактичні були печі — дуже гарні кахельні, але коли найменший вітер на вулиці — вони диміли. Тому всі Франки згадують, що часто доводилося гасити вогонь і сидіти у холодних, нетоплених кімнатах. Але Франко дуже любив свою хату, як кожен, хто довго не має власного житла. Хоча щасливо в цьому будинку Франки прожили мало. Бо у 1908 році вже дуже важко захворів Франко, йому спаралізувало руки. А ще раніше починається хвороба його дружини.

— Останні роки життя письменника були особливо складними.

— Франко помер у 1916 році. Добрий його знайомий і приятель професор Бігеляйзер, дізнавшись про смерть, на годині польської мови, як тільки ввійшов у шкільну кімнату, звернувся до учнів, щоб пішли до хати покійного Франка й подивилися, як лежить найбільший поет галицької України, такий бідний, як весь народ.

На похорон Франка зібралося близько 10 тисяч осіб. Але за труною чоловіка не йшла його дружина, Ольга Федорівна була у психіатричній лікарні. Із синів був тільки Петро, якого на кілька днів відпустили з війська Січових стрільців. Тарас був в армії. Анна — у Києві. До речі, спочатку Франка навіть поховали не у власній могилі.

Скільки разів являлася любов?

— У робочому кабінеті, як і за життя Франка, висить картина «Дівчина з маком у волоссі». Є багато охочих повгадувати, чи є реальний прототип цього образу: це Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська чи інша особа, до якої були почуття у письменника?

— Образ ніби подібний до Юзефи, яка рано померла від туберкульозу, але вона була блондинкою. Потім була Целіна Зигмунтовська — зовсім не подібна. Найбільше картинний образ схожий на Ольгу Рошкевич — перше кохання Франка.

— На вашу думку, чому стосунки цих двох молодих людей не переросли у сімейні?

— Зараз кожен пише про ту величезну любов і звинувачують батька Ольги, за те що не дав згоди на шлюб. Утім, думаю, що остаточне рішення приймала Ольга. Франко познайомився з нею ще студентом, зрозуміло, ідеалізував її. Після того, як усі газети написали, що у Галичині з’явилися соціалісти, батько Ольги дійсно заборонив їй зустрічатися з коханим. Її довго переконували, але ніхто не силував іти заміж за священника Озаркевича. Вона, напевно, сама усвідомила, що життя з Франком — це буде постійна праця і боротьба, політичні ідеали. Молодша сестра Ольги — Михайлина — так відповідає на питання, чому розійшлися Франко і Рошкевич: у той час у Галичині уже з’явилися жінки, які могли прогресивно думати; але лише до тих пір, коли це не стосувалося їхнього матеріального інтересу.

До речі, уже вийшовши заміж , Ольга продовжує нагадувати Франкові про себе: відразу з весілля передає йому через друзів цукерки; першого синочка називає Іваном (але він невдовзі помер).

— У 1886 році Іван Франко у Києві обвінчався з Ольгою Хоружинською. Кажуть, на Галичині недолюблювали її. Чому?

— Ольга Хоружинська походила зі старовинного козацького роду, одворяненого і зрусифікованого. Народилася на Харківщині. Закінчила інститут шляхетних дівчат та вищі жіночі курси. Знала французьку, німецьку, англійську мови, була доброю піаністкою. (Щоправда, правильною українською так і не заговорила, спілкувалася галицьким суржиком). Такого рівня освіту мало небагато жінок у тогочасному Львові.

— Чому захворіла Ольга Хоружинська? Трирічне її перебування у психіатричній лікарні — це наслідок спадкової чи набутої хвороби?

— Після того, як Ольга Федорівна вийшла з лікарні, вона заспокоїлася, сама собі давала раду, не бігала, не кричала, не кидала полінами, як то було раніше. У 1926 році вона написала спогади. Напевно, якби її вчасно почали лікувати до загострення хвороби, їй не довелося б кілька років жити у психіатричній лікарні. Але четверо дітей, проблеми чоловіка, безгрошів’я не давали змоги вчасно зайнятися власним здоров’ям. Померла Ольга Хоружинська–Франко у липні 1941 року.

— Франки ще 1913 року пережили смерть 26–річного сина Андрія — правої руки Івана Яковича після хвороби. Донині невідома доля Петра.

— Андрій був дуже хворобливою дитиною. Ще малим йому хтось вдарив у голову і з того часу у хлопця рідко, але траплялися припадки епілепсії. Але він раптово помер від розриву серця . Кажуть, після того, як грали у м’яча й Андрій дуже розігрівся.

Петро Франко — хімік, у роки Першої світової війни служив у Легіоні Січових стрільців, був одним із засновників авіації Галицької армії, а потім народним депутатом УРСР і першим директором музею батька. За офіційною версією, він у 1941 році евакуювався з Києва, далі — у Харків чи Уфу, а вже коли повертався у звільнений Львів, у поїзд влучив снаряд. Насправді ж у червні 1941 року, коли німці наступали на Львів, до Петра приїхали з НКВС, забрали його і по сьогодні достовірно не відомо, де його стратили. Одні писали, що його та Кирила Студинського — голову зборів за з’єднання Західної і Східної України, розстріляли неподалік Львова. Є ті, хто вважає, що Петра Франка не стало 1943 року. Я і мої колеги–музейники чули розповідь Марії Семенівни Кіх, яка теж була обрана депутатом Верховної Ради УРСР, а потім 10 літ була директором музею Франка. Вона розповідала, що у 1941 році, коли Львів уже зайняли німці, вона зустрілася з Петром Франком на сходах Верховної Ради у Києві. Обмінялися кількома словами. Кіх іще розповідала, що у Києві зустрічалася зі Смілянським, який їй говорив, що бачив Петра Франка у Києві у 1943 році. Можливо, хтось iз родичів Смілянського щось знає про це — просимо відгукнутися. Ще я чула від дружини Петра — вона теж Ольга Федорівна — про те, що коли Петро доїхав до Києва, зателефонував їй і сказав: «Олю, я щасливо доїхав до Києва». І більше нічого не говорив. Можна припускати, що він був під наглядом. Але про те, що до Києва він доїхав, маємо два свідчення.

 

НАВКОЛО ПОЛІТИКИ

Про Грушевського і пророцтва

— У спогадах Анни Франко–Ключко можна прочитати про те, що з певного часу «одвертим ворогом тата» стає Михайло Грушевський. Це суб’єктивні оцінки? Якими були взаємини між Франком і Грушевським?

— Не треба нам зараз різнити цих людей. Вони разом працювали, робили велику політичну справу. Вони поглядів були однакових.

Щодо матеріальних статків, то Грушевський і Франко були — небо і земля. Тут — 4 дітей, хвора дружина, Франко все добував власним горбом. Зовсім по–іншому в Грушевського: батько від початку допоміг йому стати на ноги (його підручник кілька разів перевидавали в Росії, що забезпечувало стабільний дохід), у сім’ї — одна дитина. Інше. Грушевський на 10 років молодший за Франка, успішно захистився у Києві, відразу очолив кафедру Львівського університету (його покровителем був Антонович), став паном професором. Франко блискуче захистив дисертацію у Відні, але кафедру української літератури у Львівському університеті йому не дали. Хто її очолив замість Франка? Поляк, німець, руський? Ні. Українець. Зайняв свій, бо політична діяльність Франка неугодна була всім. Були рідні патріоти, які виступали проти Франка.

Коли Грушевський приїхав до Львова, був упередженим до Івана Франка, який не мав роботи, його вигнали з польського «Кур’єра Львовського», де 10 літ працював. І в «Зорі» вже не працював. Але саме Грушевський запропонував Франку роботу у Науковому товаристві імені Шевченка, дав окремий відділ — літературний. Франко вів «Літературно–науковий вісник». Зрештою, Наукове товариство, коли Франко захворів, 1908 року дало йому велику допомогу і відправило на лікування. (Хоча нічого воно не допомогло, бо лікарі поставили неправильний діагноз. Навпаки, після лікування Франкові зробилося гірше). З 1910 року Франкові призначили вже постійну пенсію. Грушевський і Франко на Софіївці (таку назву район біля Стрийського парку отримав від назви костьолу — Святої Софії) були сусідами. Уже хворий Франко писав хворій дружині: «Харчуюся у Грушевських».

— У передмові до польськомовних оповідань у 1897 році Франко писав, що після вступу у Львівський університет його студії бозна–чому перервав соціалістичний процес 1877—1878 років. Письменник переконував, що не належав до таємного товариства. Це твердження — конспірація чи правда?

— Франко невинен був. Йому закидали участь у соціалістичному гуртку. Але навіть у Росії такі не були ще поширеними. Причина затримання була така: уже тоді листувався з Михайлом Драгомановим, який виїхав з Києва у Женеву. Драгоманов написав Франкові, щоб той їхав і збирав фольклор.Через це і причепили Франкові соціалізм. Сам Франко писав: «Я був соціалістом за симпатіями, соціалістом як мужик, і зовсім далеким від наукового розуміння, що таке соціалізм». Уже як вийшов з тюрми, то захотів «подивитися тому чортові в очі». Ніякого гуртка не було. Просто був здібний талановитий студент університету, якого якось треба було ізолювати. Після 8 місяців слідчої тюрми йому призначили лише кількатижневе покарання.

— І все ж, чи можна вважати Франка соціалістом?

— Політичні погляди Франка весь час еволюціонували.Спочатку він захопився новими ідеями, але згодом, розібравшись, почав різко критикувати Маркса й Енгельса. У статті «Що таке поступ?» — Франко як пророк. 1904 року він описує усе те, що пережили люди за радянських часів. Франко писав, якщо обрані люди навіки засядуть — будуть тюрми, і передбачив крах імперій.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>