«Українська культура. Будьмо уважні» — це слоган промо–кампанії відновленого органу Мінкульту, журналу «Українська культура», який презентували минулого тижня в Руському клубі «Ра» під звуки кобзи й автентичний спів гурту «Кросна».
Традиційна «Українська культура», призначена для працівників галузі культури — бібліотекарів, музейників, чиновників з управлінь і відділів культури, завклубів, — перестала виходити рік тому, перед цим були мізерні зарплати, довгі заборгованості, непроплачена оренда тощо. Але так збіглися час і обставини, що в червні «бренду» «Українська культура» виповнилося 90 років, і Оксана Мась, що представляла Україну на Венеційському бієнале, мала хороший бюджет на проект, і було ще кілька інституцій і людей, зацікавлених у міжнародній промоції своїх акцій, які дали гроші на англомовний номер «Української культури», що його роздавали в Венеції в рамках бієнале. І була арт–критик Марія Хрущак, яка на посаді головного редактора журналу могла об’єднати державні інтереси і спонсорську рекламу в пристойний журнальний формат.
Український номер «УК» викликає доволі суперечливі думки. Він має оновлений сучасний дизайн, але доволі непродуманий і до комерційних чи мистецьких форматів явно не дотягує. Контент його частково складений із перекладеного українською матеріалів «венеційського» номера, частково з розповідей про минулі і майбутні проекти арт–критика і куратора Костянтина Дорошенка, чия інституція «Клініка Дорошенка — Грищенко» є спонсором обох номерів, частину статей написали журналісти інтернет–ресурсу kiev–report, у яких переказано події, на цьому сайті давно осмислені. При цьому зовнішній бік журналу — промо–кампанія, підтримка в дружніх ЗМІ, «підморгування» в соціальних мережах, презентація, культурні селебрітіз — витримані в сучасній манері, яка ніколи не снилася невигадливому мінкультівському менеджменту.
Для Марії Хрущак, яка працювала редактором сіті–гайду «Афіша», була спецкором «Арт–хроніки», колумністом «Української правди» — робота в державному «органі», напевне, є «джедайським рівнем» порозуміння зі світом, але їй вдалося переконати міністерське начальство зробити міні–революцію у виданнях їхнього медіа–холдингу. Донедавна саме газета «Культура і життя», де Марія була оглядачем, позиціонувалась як для «просунутих користувачів культури», тепер таким, очевидно, буде зроду консервативний журнал «Українська культура», а традиційним чтивом для співробітників культурної галузі знов буде газета, яку віднедавна редагує екс–генеральний директор КДТРК Віктор Пасак. Тепер вона кардинально відрізняється від полегшеної і з претензією на концептуальність недавньої газети, навіть від верстки попередньої відмовилися.
Поки «Українська культура» виходитиме раз на два місяці й розповсюджуватиметься тільки шляхом передплати, у Києві журнал можна купити у Руському клубі «Ра» за 35 грн.
Колишню Арку дружби народів у Києві Міністерство культури України визнало такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памʼяток України. Монумент втратив статус памʼятки історії і тепер його можна демонтувати. >>
Пункт закону про медіа, який посилює вимоги щодо використання державної мови в ефірах українськомовних програм набере чинності 17 липня. Він допускатиме іноземні мови на телебаченні лише у вигляді окремих слів чи виразів. >>
У Львові завершився архітектурний конкурс на проєкт меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Іллі Мечникова. Переможцями стала команда архітекторів з Хмельницького — Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. Конкурс тривав три місяці. >>
Нарешті у кінотеатрах з 9 травня можна подивитися художній фільм «Будинок «Слово». >>
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
